Художниця Катерина Білокур народилася в Україні, її колега Фріда Кало — в далекій Мексиці. Незважаючи на те, що жили вони приблизно в один і той самий час, навряд чи можна відшукати в біографіях цих жінок багато схожого. Ну, обидві не мали спеціальної освіти, писали свої картини не за законами жанру, а за відчуттям душі, ну, з особистим життям не дуже склалося ні в Катерини, ні у Фріди... Але режисер Олександр Білозуб переконаний, що долі двох видатних жінок минулого століття, за винятком якихось незначних відмінностей, просто наче накладаються одна на одну. А в мистецтво і Катерина, й Фріда прийшли через біль.

Уже нікого не дивує, коли дивишся щойно знятий фільм, а там — відверті перегуки з відомими картинами останнього десятиліття. На таких переглядах не відчуваєш себе ошуканим, бо розумієш — це данина менше відомого режисера більше знаному. Саме з таким відчуттям я переглядала стрічку «Залюднений острів. Сутичка». На такій–то хвилині Федір Бондарчук в своїй останній роботі перейшов на «Матрицю», на такій–то — на «П’ятий елемент»...
У другій частині «Залюдненого острова» режисер усе більше «вітань» шле історії наукової фантастики, показує все менше чогось нового в кінематографії, все активніше милується самим собою. На задньому плані залишаються герої, в яких встигли закохатися з першого «Острова», презентованого взимку. Зроблено Бондарчуком, під Бондарчука і для Бондарчука.