Хід конем через кордон

Поступово ми вже звикаємо до того, що українські спортсмени в пошуках кращого життя міняють громадянство й починають виступати під прапорами чужих дер­жав. Якщо на хвилі зростання національної свідомості на початку 1990–х років це сприймалося ледь не як зрада Батьківщині, то нині, на жаль, подібне стає буденним явищем. І з огляду на, м’яко кажучи, прохолодне ставлення держави до спортивної сфери, все менше хочеться звинувачувати в цьому самих героїв спорту.

Так, днями з’явилася інформація про можливу втрату ще одного нашого таланта — шахіста Сергія Карякіна. Прес–аташе Федерації шахів України Анатолій Яворський у коментарі для «УМ» підтвердив, що кримчанин збирається грати за Росію. Відповідні документи ні в українську, ні в Міжнародну федерацію ще не надійшли, але насправді це формальність. При бажанні спортивне громадянство змінюється дуже швидко. А що таке бажання є у російської сторони, можна не сумніватися.

В Україні у 19–річного Карякіна не було постійного тренера, нині ж він уже отримав підтримку в особі одного з провідних російських фахівців, колишнього наставника чемпіона світу Гаррі Каспарова — Юрія Дохояна. Новою резиденцією уродженця Сімферополя стане Москва, де він уже винаймає квартиру. Думається, й паспорт громадянина кримчанинові там видадуть швидко.

Це вже не перший подібний випадок із нашими шахістами: за Словенію грає львів’янин Олександр Білявський, за США — ще один кримчанин Олександр Онищук.

Наймолодший гросмейстер в історії шахів до такого рішення йшов послідовно. Не отримуючи належної підтримки в рідній державі, Сергій торік відмовився від зарплатні гравця збірної України (її розмір у «спортивному» міністерстві становить близько 2000 грн.). Свого часу так вчинив і екс–чемпіон світу киянин Руслан Пономарьов, аби не бути прив’язаним до виступів за національну команду. Про мізерність винагороди спортсменам «розумових видів» свідчить той факт, що за виграш всесвітньої шахової Олімпіади 2004 року наші гравці отримали «аж» по 2000 доларів.

Наразі ж, ще під українським прапором, Сергій грає на турнірі серії Гран–прі в Нальчику. У столиці Кабардино–Балкарської республіки Росії 14 гросмейстерів змагаються в два кола. Після восьми турів лідирує тут вірменин Левон Аронян, котрий набрав п’ять очок. Карякін із 4,5 бала ділить другу позицію ще з чотирма суперниками. Харків’янин Павло Ельянов, який, до речі, підтримує рішення молодого кримчанина про переїзд, перебуває на сьомому місці (4 пункти). Явно не йде гра у титулованого Василя Іванчука — львів’янин здобув лише 2,5 очка й замикає турнірну таблицю.

ВТРАТИ ДЕСЯТИЛІТТЯ

Уже в новому тисячолітті Україна втратила чимало висококваліфікованих спортсменів.

Після Олімпіади–2002 у Солт–Лейк–Сіті до Білорусі подалася біатлоністка Олена Зубрилова.

Прийняли німецьке громадянство майбутня чемпіонка світу в парному фігурному катанні Олена Савченко та один із найкращих гандболістів Європи — Олег Великий.

По завершенні Ігор–2006 із Шостки до підмосковного Клина перебрався майбутній чемпіон Росії з шорт–треку Володимир Григор’єв — місця для тренувань на рідній землі йому не знайшлося.

У жіночій збірній Азербайджану засвітилися українські волейболістки.

Із цього року в формі збірної Узбекистану виступає київська гімнастка Аліна Козич.

Торік поїхала до Франції (хоча ще не прийняла тамтешнє громадянство) чемпіонка світу з шашок Дарина Ткаченко.

Узимку відмовився грати за хокейну збірну України Олексій Понікаровський, котрий отримав канадський паспорт.