Ігор Лікарчук. (Фото Івана ЛЮБИША–КІРДЕЯ.)
Менше двох тижнів залишається до початку кампанії Зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО). Із 6 травня до 5 червня для 412 тисяч 980 осіб, які заявили про намір пройти тестування, триватиме гаряча пора. А в Українському центрі оцінювання якості освіти вона почалася значно раніше. Власне, робота тут не припиняється цілий рік, і нині на порядку денному — розіслати запрошення учасникам ЗНО, зареєструвати всіх бажаючих стати громадськими контролерами на час тестування. Крім того, в Центрі відкрита гаряча телефонна лінія для учасників ЗНО, їхніх батьків, учителів. Запитань виникає багато, в тому числі і до директора УЦОЯО Ігоря Лікарчука.
— Ігоре Леонідовичу, 15 квітня Верховна Рада після тривалого зволікання таки прийняла за основу проект Закону «Про внесення змін до деяких законів України про Зовнішнє незалежне оцінювання знань». Це означає, що довкола цієї теми нарешті припиняться політичні спекуляції?
— Боюся, що ні. Занадто багато кар’єрних, матеріальних інтересів зачіпає ЗНО. Мабуть, не дуже добре почуватиметься високопосадовець, народний депутат, якого хтось проситиме «вирішити» питання вступу, а він не зможе цього зробити. Тому я думаю, що політичні баталії не припиняться. Мабуть, у цьому доля нашої країни — ми змушені боротися з тим, що для всього світу вже давно очевидне: доступ до вищої освіти повинен бути рівним для всіх. А не лише для тих, хто має гроші, «телефонне право», службове посвідчення тощо.
— А чому, власне, цих спекуляцій було так багато? Рік тому, під час «прем’єри» ЗНО, певні політичні сили просто навісніли і чинили всілякі перепони новій системі оцінювання знань. Системі, яка давно діє в більшості країн світу і позитивно себе зарекомендувала, в тому числі й на пострадянському просторі.
— Додам, що вона успішно існує навіть у комуністичному Китаї. А наші комуністи її чомусь абсолютно не сприймають. Проте ми маємо результати соцдосліджень, які засвідчують: від 55 до 70 відсотків респондентів підтримують запровадження Зовнішнього незалежного оцінювання і вважають його найбільш успішною реформою в освіті. Скажіть, яка ще реформа на загальнодержавному рівні набере сьогодні бодай 55 відсотків підтримки населення?
А щодо проголосованого закону — він не зовсім такий, яким би ми хотіли його бачити. Проте дуже добре, що є хоча б такий. ЗНО потрібно ввести в законодавче поле держави. На жаль, багато хто не розуміє, що наказ Міносвіти, який зареєстрований у Міністерстві юстиції і включений до реєстру державних нормативних актів, мають усі виконувати. Тому потреба в такому законі очевидна.
— Багато приватних вишів насторожено і прохолодно сприймають ЗНО, а в парламенті (і це не секрет) чимало депутатів лобіюють інтереси приватних ВНЗ. Можливо, у цьому одна з причин «пробуксовування» закону у Верховній Раді?
— Можливо. Але мені здається, що, крім полічних причин на кшталт «не наша влада», «не всі крісла поділені», є й інші. Проблемним стало влаштування до «крутого» університету дітей, племінників, онуків... Та й багато народних депутатів ще не встигли заочно «здобути» другу і третю вищу освіту. Адже тепер для того, щоб її мати, також потрібно пройти тестування... Я знаю багатьох ректорів приватних вищих навчальних закладів, які запровадження Зовнішнього незалежного оцінювання сприймають абсолютно позитивно. І водночас знаю чимало керманичів державних ВНЗ, які, зачувши слово ЗНО, починають нервувати. Мабуть, суть не у формі — приватний чи державний ВНЗ. Питання в тому, наскільки ректор цього закладу усвідомлює сутність і призначення нової системи вступу світового зразка.
Візьмемо для прикладу Національний університет імені Шевченка — провідний університет держави. Після зміни ректора він фундаментально змінив своє ставлення до ЗНО. І минулого року — порівнюючи з попереднім — ми практично не мали жодного звернення від абітурієнтів щодо непрозорих схем чи ситуацій під час вступу до цього закладу.
— Спікер Володимир Литвин, скажімо, аргументує своє «проти» тестування так: ЗНО ставить у нерівні умови міських і сільських школярів. Адже щоб пройти платне пробне тестування, необхідно близько 50 гривень, плюс кошти на дорогу до центру, де ця процедура відбувається. Мовляв, дітям міста в цьому сенсі простіше.
— Звісно, кожен має право на власну думку. Але існує реальна статистика. Скажімо, 2008 року рівень успішності, який показали випускники сільських шкіл і їхні міські ровесники, практично однаковий. На відміну від інших аналізів, оціночних думок, результати Зовнішнього оцінювання математично доведені. Є схеми, графіки, які чітко аргументують результати Зовнішнього оцінювання. Ось, будь ласка, звіт за минулий рік. Погляньте, це фізика — крива успішності міських школярів жовтого кольору, сільських — зеленого. Є велика різниця?
— Абсолютно ніякої.
— Візьміть інші предмети — географія, хімія, біологія, історія України, українська мова — немає різниці або вона несуттєва. Найбільша відмінність — із математики, але ми знаємо, що проблеми в математичній освіті на селі існують.
— Торік, після завершення тестування, під час наради ви сказали ректорам ВНЗ: «Ось вам список — 66 чоловік з усієї України, які набрали 200 балів із двох і трьох предметів». Це правда, що жоден не зацікавився тим списком?
— Абсолютна правда! Причина проста і, як на мене, трагічна. Університети НЕ ЗАЦІКАВЛЕНІ в абітурієнтові, який має гарні знання. Для переважної більшості з них головним є виконання плану набору. Бо за цим — ставки, оклади, посади... На жаль, цьогорічна ситуація залишається такою ж. Скажімо, цьогорічні умови прийому до ВНЗ дали можливість кожному університетові підняти нижню межу балів сертифікату, за якими людина може брати участь у конкурсі. Умовами прийому встановлено, що це 124 бали з кожного предмета за результатами зовнішнього оцінювання. Торік, як ви пам’ятаєте, ця цифра становила 124 бали. ВНЗ нині мають змогу поставити цю планку хоча б і на позначці 199 балів. Уявляєте, які б студенти прийшли у ВНЗ? Найкращі! Але цією можливістю скористалися «аж», за нашими підрахунками, шість університетів із понад 800: НаУКМА, Національний університет Шевченка, КПІ, аграрний, економічний університети.
Ще один приклад. Складати тести з іноземної мови виявили бажання лише 65 тисяч осіб. Університети просто не виставили іноземну мову як предмет, знання якого потрібно для успішного володіння майбутньою професією. То до якої ж Європи ми йдемо?
І якщо порівняти те, що ви згадали, і ці факти, висновок напрошується однозначний: університети влаштовують абітурієнти з будь–яким рівнем підготовки, якби лише аудиторії не стояли порожніми. І коли в ЗМІ я читаю роздуми деяких керівників ВНЗ чи відповідальних секретарів приймальних комісій про низький рівень знань абітурієнтів, мені хочеться запитати: а кого ж ви набрали? Ви ж узяли тих, у кого 124 бали, хто показав мінімальний рівень знань! А, можливо, тут питання не до університетів, а до держави, яка дала право на життя сотням вишів, які ними ніколи не стануть. Нагадаю, що в колишньому СРСР було 700 вищих навчальних закладів. В Україні їх сьогодні — більш як 800. Тож і вимушені університети, в тому числі й знані, спокушатися на будь–якого абітурієнта.
— Цього року тест–кампанію «посунули» ближче до літа, отже, часовий проміжок між її завершенням і терміном подачі документів у виші суттєво зменшився. Чи матимуть достатньо часу ті, хто не погодиться з результатами тестування і захоче їх опротестувати?
— Усе це передбачено процедурою: будь ласка, буде бажання опротестувати — немає проблем. Апеляції прийматимемо в необмеженій кількості, всі обов’язково розглянемо, і кожен вчасно отримає відповідь. Навіть віддамо учасникам тестування електронні копії їхніх робіт.
— А як відбувається процес реєстрації громадських спостерігачів?
— Сьогодні у нашому центрі зареєструвалося майже чотири тисячі бажаючих «контролювати процес». На мій погляд, це мало. Я був би дуже радий, аби громадський спостерігач прийшов у кожну аудиторію. Ми готові відкрити двері будь–кому, хто забажає долучитися до процедури громадського контролю за ЗНО. Приходьте, спостерігайте, робіть свої висновки. А потім вийдіть і скажіть — побачили ви там якісь порушення, чи ні. Так само — на періоді обробки, перевірки тестів, а також друку сертифікатів. Напевне, тоді б менше циркулювало чуток про те, що все відбувалося «не так».
Ми абсолютно відриті до співпраці, а приховуємо лише чотири моменти: прізвища тих, хто має стосунок до складання тестів, особисту інформацію про тих, хто зареєструвався для участі у тестуванні (це заборонено законом), до дня тестування не розголошуємо зміст тестів і тримаємо у таємниці зміст комп’ютерної системи обробки відповідей.
— Той факт, що цьогоріч зареєстровано менше учасників тестування, ніж минулого року, стало для вас несподіванкою?
— Тут втрутився демографічний чинник. А ще — більш усвідомлений підхід до необхідності складати тести. Адже ми знаємо випадки, коли цілими класами вели одинадцятикласників на реєстрацію ЗНО. А вони потім на саме тестування не приходили. А неявка — це великі збитки. Мені б дуже хотілося підняти відповідальність за свої дії і випускників 11–го класу, і взагалі тих, хто хоче стати студентом.
Під час реєстрації ми просили кожного вказувати свою повну адресу, прізвище. Кожен підписом мав скріпити, що ці дані є правдивими. Три дні тому ми розіслали запрошення учасникам тестування. Сьогодні «Укрпошта» лише по Києву приносить близько 50 листівок, які немає кому вручити. Причини? Або неправильна адреса, або прізвище, або відсутня квартира. Ми думаємо зараз: що робити? надсилати повторно? Даруйте, але це не мої персональні кошти, це гроші держави. Не послати ж означатиме, що ми не виконуємо своїх зобов’язань, адже маємо повідомити про місце і час проведення тестів. Крім того, на ці ж адреси ми будемо надсилати і сертифікати. Одна така листівочка коштує одну гривню вісімдесят копійок — це поштові витрати, а ще врахуйте вартість її друку. Я особисто зробив кілька дзвінків таким учасникам. А я не подумав, каже, не зорієнтувався, тому й не написав адресу як слід. Ні, це елементарна безвідповідальність! Хіба ці люди думають про наслідки своїх вчинків, про своє майбутнє?
— Пане Ігорю, багато школярів, а найчастіше — батьків, які ознайомилися із минулорічними завданнями ЗНО, побоюються, що вони доволі складні. На що розраховувати цьогорічним випускникам, до чого слід бути готовими насамперед?
— Ось якби зараз перед нами поставили дві тарілки з однаковим борщем, він би вам сподобався, а мені ні. Чи навпаки. Так і тести — кожна людина сприймає їх по–різному. Все залежить від рівня її підготовки, знань. Одна мама телефонує мені на «пряму лінію»: мені не подобається, каже, що в тесті з української мови і літератури забагато фразеологізмів. Інша скаржиться: забагато питань пов’язано з теорією літератури. А там насправді лише два таких питання. Тобто все залежить від особистих смаків і підходів. У тестуванні є таке поняття: «взяли» учасники цей тест, показали результати, чи вони його не «взяли». Якщо не взяли — тоді тест поганий. Але якщо із 430 тисяч учасників тестування 200 тисяч показують результати кращі, ніж середні, говорити про те, що цей тест поганий, некоректно.
Наведу один приклад з минулорічної практики. Вчителька надіслала нам обурливого листа, в якому пише, що в тесті з української мови і літератури п’ять помилок. Ми їй раз відповідаємо, що будь–які помилки там відсутні, — не допомагає. Вдруге — те ж саме. На третій раз беремо червону ручку і в її ж листі виправляємо допущені нею помилки — граматичні, стилістичні. І таких випадків можу навести безліч — вони вже стали байками.
Одна поважна газета надрукувала величезну статтю про те, що тести з історії шкодять національній безпеці України. Їду до університету, де працює автор статті. Ректор збирає велике коло людей, і я на цьому зібранні кажу: «Шановні колеги, тут сидить людина, яка нас дуже критикувала за тести з історії. Я запрошую його особисто і кожного з вас долучитись до їх складання. Ми навіть гроші заплатимо за цю роботу». Але у відповідь почув: «То занадто складно, і ми цього робити не хочемо». Справді, легко написати, що тести з історії шкодять національній безпеці. А самому сісти і зробити тести, які «не шкодитимуть», виявляється, набагато складніше.
— Подейкують, що ці тести гарні для «зубрилок», тих, хто звик «гризти» підручники, а людям із творчим мисленням проявити себе особливої можливості не буде.
— А ви спробуйте написати міні–твір у тесті з української мови і літератури, якщо творчо не мислите. Або відповісти на 70 питань з історії, де потрібно співставити, порівняти, зробити якісь висновки, якщо не міркуєте об’ємно і не знаєте історичного матеріалу. Зрештою, якби наші тести містили завдання лише однієї форми — знайти правильну відповідь із кількох запропонованих, то для цього теж потрібно аналізувати, включати логіку. А вони охоплюють завдання шести форм. Кажу це як спеціаліст, педагог. А те, що доктори наук, економісти, фізики беруться міркувати, наскільки тести педагогічні чи ні... Що ж, можемо вступити в серйозну професійну дискусію.
Колись Черчілль казав: демократія — погана річ, але кращої ніхто не придумав. Так само і з тестами — це не найбільш ідеальна форма одночасної перевірки знань у великої кількості людей, але досконалішої наразі немає.
— Моя знайома, донька якої цього року закінчує 11–й клас (а дівчинка вона розумна, іде на золоту медаль), заохотила її до занять з репетиторами, ледве не по троє з кожного предмета. Інший майбутній абітурієнт, готуючись до випробувань, обклався електронними довідниками, енциклопедіями... А що ви скажете, Ігоре Леонідовичу, як «грамотно» підготуватися до складання цих тестів?
— Не потрібно створювати проблему там, де її не існує. Якщо учень нормально навчався у школі впродовж усіх років, я гарантую: тести він складе. Відповіді на них — у шкільних підручниках. Тести збудовані таким чином, що 20 відсотків завдань — складні, 20 — прості, і 60 відсотків розраховані на середній рівень підготовки. Тобто кожен свої завдання знайде. А підхід вашої знайомої свідчить про те, що людина не впевнена у своїх знаннях.
Мені один чоловік розповідав: приходжу, каже, додому і запитую сина, чому не готуєшся? Не хвилюйся, тату, відповідає, я все знаю. Отож, як у тій приказці: у страху очі великі. Зайдіть на наш форум в інтернеті, запитайте тих, хто складав тести торік, — вони, як правило, зізнаються: думали, що буде страшніше. До цього просто треба звикнути. Тестування, як усе нове, викликає емоції, побоювання, а тим паче якщо ці емоції ідуть від тата і мами. Бо ж раніше було простіше: знайшов знайомих, домовився, отож, синку, підеш вчитися туди, де вже «прозондовано». Сьогодні ж усе інакше. Випускник зареєструвався складати хімію, математику, українську мову. Прибігає тато і каже: ні, він ще повинен фізику скласти, це для вступу потрібно. А якщо син не хоче? Це ж він обирає свій шлях у житті, а не тато...
— Батьків цікавлять такі моменти: якщо, скажімо, дитина захворіє і не зможе бути присутньою під час складання тесту? Або якщо вона розхвилювалася і відповіла гірше, ніж знає предмет насправді? Як ви порадите діяти в таких ситуаціях?
— Якщо йтиметься про хворобу, а не «запалення хитрощів», яких було надто багато під час торішньої кампанії, то ми дамо можливість скласти тести, це передбачено чинними нормативними документами. Якщо розхвилювалася... А якщо абітурієнт розхвилюється під час традиційного вступного іспиту? Чи матиме він можливість його перескласти? Так, але наступного року. Тому не думаю, що є потреба надмірно переживати.
— Щоб остаточно розставити крапки над «і»: крім результатів ЗНО, університети цього року мають право на додаткові випробування для абітурієнтів?
— Не мають. Прийом студентів провадитиметься лише за результатами зовнішнього незалежного оцінювання. Вони можуть піднімати мінімальну планку, про що ми говорили, а також визначати додаткові умови, коли кілька осіб мають однакові бали сертифікатів. Скажімо, у п’ятьох абітурієнтів — по 190 балів. У такому випадку керівництво ВНЗ вирішує: приймаємо насамперед того, хто із золотою медаллю. Або того, в кого вищий середній бал атестата.
— Тобто переможці олімпіад і ті ж медалісти матимуть преференції лише в цьому випадку?
— Переваги мають лише переможці всеукраїнських олімпіад, але їх усього 23 чи 24 на всю Україну. Це не робитиме особливої погоди. А решта — тільки за конкурсом сертифікатів.
— Які проблеми, окрім безвідповідальності учасників ЗНО, найбільше турбують сьогодні вас як директора Центру оцінювання якості освіти?
— Дуже важливо наголосити на такому моменті. Людина, яка прийде в аудиторію, сяде писати тест, не повинна залишатись осторонь того, що відбувається навколо. Ми навіть на запрошеннях про це пишемо: не будь байдужим до фактів порушення процедури ЗНО, списування і так далі. Бо людина може втратити свій шанс тільки тому, що пасивно спостерігатиме, як хтось намагається перехитрити систему оцінювання. Українці ж, ви знаєте, дуже винахідливі люди. Нас у системі оцінювання працює всього 300 осіб, і протистояти кільком десяткам тисяч, які будуть думати, як нас обдурити, дуже складно. Але й ми не такі прості. Ми добре знаємо всі слабкі сторони нашої системи. Біля кожної з них уже розставлені запобіжники. Які ці запобіжники — не скажемо. Але вони є. Тож не варто ризикувати. Але найбільше сподіваємося на совість та відповідальність учасників Зовнішнього оцінювання. Отож той, хто не хоче втратити свій шанс, має бути небайдужим. У такому випадку, якщо ще врахувати нашу злагоджену роботу, можемо гарантувати: ті, хто має знання, неодмінно стануть студентами.
А взагалі якщо хочемо ввійти у світовий освітній простір, щоб наші дипломи про вищу освіту сприймалися в усьому світі, як цього вимагає Лісабонська конвенція 1999 року, то іншого шляху, ніж тестування, у нас немає. І якщо прагнемо мати якісну освіту — вищу чи загальну середню — також. Система ЗНО насправді викристалізувала масу проблем в освітній сфері. Колись історики про це напишуть, але вже сьогодні очевидно: нам треба щось робити із мережею вищих навчальних закладів, із навчальними програмами середніх шкіл. Бо одинадцятикласнику вчити всі ті предмети, які є в навчальному плані, і знати їх на відмінно, — пережиток тоталітарної педагогіки. Так само час подумати про співвідношення шкільних програм із програмами вищої школи, питання наступності в освіті. І це далеко не повний перелік проблем, які ЗНО винесло на поверхню.
Як директор УЦОЯО купував тест із французької мови по «мобільнику»
— Ігоре Леонідовичу, нині активізувалися дії шахраїв, які пропонують придбати підроблений сертифікат зовнішнього незалежного оцінювання з «потрібними результатами». Ваш центр якось реагує на такі «ініціативи»?— Скільки працюю, стільки й чую про подібні речі. Але скажіть, який сенс купувати підроблені сертифікати? Ці документи пройдуть подвійну перевірку, перш ніж дадуть право людині стати студентом. Ми цього року навіть зняли зі своїх сертифікатів кілька елементів захисту, тому що це, з одного боку, занадто дорого, а з іншого — у тому немає потреби. А в наступні роки Український центр оцінювання якості освіти зможе видавати сертифікати на звичайному паперовому аркуші навіть без печатки. Адже його результати обов’язково звірятимуться з електронною базою даних, яку неможливо підробити.
— В інтернеті навіть з’явилися сайти, які пропонують купити завдання тестів—2009. Невже знайдуться охочі скористатися таким «шансом»?
— Я впевнений у тому, що таких буде чимало. Люди звикли до того, що потрібно щось діставати, купувати, перепродувати. Я в інтернеті особисто спробував «купити» тест із французької мови та відповіді до нього. Заплатив із рахунку мобільного телефону 32 гривні. Ні гривень, ні відповідей. Але найцікавіше те, що в Українському центрі ще немає остаточного варіанту тестів із французької мови — а «відповіді» вже продаються.
Ще один приклад. 2007 року в день тестування з української мови до мене прийшли працівники однієї правоохоронної структури. Кажуть: у київській школі перед початком тестування продають відповіді на запитання тестів. Відверто кажучи, почути таке було моторошно, але я відразу ж відчинив сейф, дістав той тест, який уже лежить у школах, і запропонував візитерам звірити його з «відповідями». І ми побачили: це ж зовсім різні речі! Але коли кожен заплатив за такі «підказки» по 50–60 гривень, а таких наївних виявилося, наприклад, чоловік 100 — уявіть, який це бізнес за один день.
Я гарантую, що зміст тестів до дня складання не буде відомий нікому. Це ми підтвердили торік, упевнений: так буде і цього року. Тому не радив би нікому поспішати на гачок шахраїв. Якщо у когось є зайві гроші — краще віддайте їх нужденним.
Ігор Леонідович Лікарчук
Народився 14 липня 1954 р.
у Богуславі на Київщині.
У 1976 р. закінчив Київський державний педінститут. З 1979 р. по 1986 р. працював учителем, директором школи і ПТУ. Згодом був заступником начальника Управління освіти Київської області. У 1996—2005 рр. очолював Управління освіти і науки Київської облдержадміністрації, викладав у Київському обласному інституті післядипломної освіти педагогічних кадрів і в Переяслав–Хмельницькому державному педуніверситеті ім. Г. Сковороди.
2004 р. удостоєний звання заслуженого працівника освіти України.
З листопада 2006 р. працює директором Українського центру оцінювання якості освіти.
У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>
Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>
Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>
Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>
Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>
Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>
