Ілля Кваша: Діти в Миколаєві носять мене на руках

Збірна України зі стрибків у воду може бути зразком для інших наших команд. Мало того що її кістяк складає молодь, так ця збірна ще й гідно виступає на світовій арені. Одним із ковалів регулярних успіхів є 21–річний Ілля Кваша — стрибун із Миколаєва вже встиг і вибороти «бронзу» на Олімпіаді в Пекіні, і чемпіоном Європи кілька разів стати. Зовсім недавно він разом із партнером у синхронних стрибках Олексієм Пригоровим повернувся додому з двома золотими медалями чемпіонату Європи в Турині. Дивлячись на його досягнення, віриш, що головні перемоги як Іллі, так і інших наших стрибунів у воду ще попереду. Навіть враховуючи всі негаразди, які заважають вітчизняним «пірнальникам».

«До Англії поїдемо за власні гроші — доведеться «викинути» тисяч десять»

— Ілле, нещодавно з’явилися чутки про проблеми з тренуваннями у вас та Олексія Пригорова.

— Справді, кілька останніх місяців для нас були найскладнішими, виникло чимало незручностей. Я така людина, що мені найпростіше займатися вдома, а база в Миколаєві, де я робив перші кроки в спорті, зараз переживає не кращі часи. Точніше, там зараз просто неможливо тренуватися. Із початку року ми з Олексієм змушені частково витрачати власні кошти, аби хоч якось підтримувати форму.

— Де ж ви тренуєтеся зараз?

— Їздимо до Мінська, залишаємося в Києві після цього — постійно над нами тяжіє складна фінансова ситуація, і з неї потрібно якось викручуватися.

Успішний виступ на чемпіонаті Європи — це повністю заслуга наших тренерів, які знаходили, де нам тренуватися і як це правильно робити. Тішить, що обіцяють добудувати базу в Києві і створити там належні умови. Якби ще не забували про провінцію, взагалі було б чудово. Я ж ще можу знайти собі місце для тренувань, а от майже три сотні миколаївських дітей такої змоги не мають.

— Скільки часу ви вже займаєтеся у рідному місті?

— Я 13 років провів у тамтешньому басейні, тож особливо сумно спостерігати його занепад. Наше обласне керівництво обіцяло посприяти у відновленні роботи цього об’єкта. Що з того вийде — побачимо. А ми навіть після тижня без тренувань втрачаємо відчуття трамплінів, води, уже не так упевнено почуваємося, а для відновлення потрібно витратити стільки ж часу.

— Нема бажання переїхати жити до Києва? Адже з потенційною новою базою будуть кращі умови для тренувань.

— Я поки не бачив цього центру, тому не хотів би забігати наперед. Завжди кажу, що приємніше займатися у Миколаєві. Там басейн практично поруч з моїм будинком. А коли придбав автівку, стало ще легше.

Я хотів би залишитися вдома, адже люблю своє місто — там усе рідне, знайоме.

— До яких змагань нині готуєтеся?

— Найближчий старт — етап світової серії в Шеффілді. На ці змагання ми поїдемо за власний рахунок. Загалом таких турнірів чотири, і на один ми вже добиралися власним коштом. Щоправда, тут витрачаємося лише на квитки до Англії, адже перебування в Шеффілді організатори беруть на себе. Однак доведеться «викинути» близько 10 тисяч гривень.

— Не простіше було б пропустити ці змагання?

— Їхати треба, бо це найпрестижніший турнір, на який приїздять найвідоміші стрибуни, і позмагатися з ними — неоціненний досвід. А потім знову вирушимо на збори до Мінська, днів на десять. Там перебуватимемо за рахунок міністерства. Далі — чемпіонат України, Універсіада та головний старт сезону — чемпіонат світу.

— Якісь новинки для суддів підготували?

— Зараз ми намагаємося освоїти стрибок «чотири з половиною вперед» — нова програма є дещо складнішою за попередню. У Пригорова цей стрибок уже виходив, я ж поки намагаюся розібратися.

«За «олімпійські» гроші придбав автомобіль»

— Ілле, ви є студентом, але до складу української делегації на Універсіаду вас поки не включили. Чому?

— Я навчаюся в Мико­лаївському державному університеті ім. Сухомлинсь­кого. Пропускаю українські студентські змагання, після яких формується команда на світові, але для нас внутрішній старт не такий важливий. Тож чому мене не включили до збірної — загадка й для мене самого.

— Тренери нічого не кажуть про цю ситуацію?

— На їхню думку, поїздка на Універсіаду не дозволить мені виступити в повну силу на чемпіонаті світу. У мене ж власна точка зору: студентський форум дає змогу перевірити себе перед важливішими змаганнями. Між цими стартами є два тижні, тому теза про проблеми з відновленням мені здається нелогічною.

— Якою є ситуація з винагородою, яку вам обіцяли після вдалого виступу в Пекіні?

— Обіцяну квартиру чекаю й досі. Щоправда, недавно таки побачив ордер на неї; якщо дадуть — буду щасливий.

Із отриманих преміальних (350 тисяч гривень) уже майже нічого не залишилося, адже одразу купив собі автомобіль.

«Китайці вміють берегти таємницю»

— У стрибках у воду зараз домінують китайці. На вашу думку, як сформувалося таке лідерство?

— У них своя методика підготовки, і про неї ніхто не знає. Ми були на зборах у Китаї, тренувалися з їхніми юнаками, але не вдалося бодай щось збагнути — вони вміють зберігати таємниці.

Стрибки там є дуже поширеним видом спорту. Якщо в нас у збірну обирають із 15—20 спортсменів, то в Китаї коло претендентів налічує сотню, а то й дві. Кожне місто має кілька басейнів — можливо, в цьому і є вся їхня таємниця.

Щоправда, у китайців, якщо людина потрапляє в збірну, то постійно живе лише нею. Десять років виступаєш за країну — десять років можеш не бачити батьків. На щастя, у нас інший підхід. Гадаю, я б не витримав такої ізоляції.

— Кажуть, що частими успіхами китайці завоювали собі авторитет у суддів, і він «грає» за азіатів навіть на невдалих для них стартах…

— Справді, багато що вирішує ім’я, яке заробляється не один рік. Чим довше ти виступаєш стабільно вдало, тим більше тобі пробачатимуть якісь незначні помилки, ставитимуться до тебе лояльніше.

— Представники Китаю є для вас основними опонентами?

— Так, китайці є головними конкурентами у світовому масштабі. Хоча є ще й американці. У Європі змагаємось передусім із росіянами, які виграли останній континентальний чемпіонат у Турині, та німцями.

— На останньому європейському форумі медалі взяли п’ять збірних, тоді як на попередньому — дев’ять. Є тенденція до виокремлення країн–лідерів?

— Як на мене, справді існують держави, які приділяють більшу увагу нашому виду спорту. Хоча, можливо, кількість країн–медалістів зменшилася через те, що дехто, як–от, скажімо, британці, не привезли своїх лідерів.

«Вважаю, що про Олімпіаду в Лондоні говорити ще зарано»

— Ілле, а як це — бути лідером збірної в 21 рік?

— Це приємно, але водночас і доволі складно. Від тебе постійно чекають високих місць, і це накладає тягар відповідальності. Навіть посередній результат буде провалом. Психологічно це тисне.

Ось зараз уже починають говорити про Лондон–2012, хоча це трохи зарано, як на мене. Однак про майбутню Олімпіаду я думаю і, якщо все буде гаразд, збираюся виступити на ній. Результат ми та наші тренери забезпечимо — головне, щоб були відповідні умови підготовки.

— Чи є у вас людина–орієнтир у спорті? І чи є розуміння того, що сам уже став таким кумиром для молодших стрибунів?

— Повчитися є в кого — хоча б у китайців, які виграли олімпійське «золото» в тому виді, де ми з Олексієм узяли «бронзу». Вони виконують стрибки з такою легкістю й точністю, що це зачаровує.

Хоча, коли я потрапляю до Миколаєва після змагань, то опиняюсь у протилежній ситуації — діти практично носять мене на руках, постійно щось розпитують, на вулицях упізнають. Одного разу зайшов до перукарні, а мені кажуть: «А ми тебе знаємо. Ти той хлопець, який медаль здобув».

— А як з особистим життям? Спорт не заважає?

— Я вже звик до постійних роз’їздів. Із моєю дівчиною зустрічаюся вже п’ять років, тому вона доволі спокійно до цього ставиться. Звісно, інколи тяжко, але я сам обрав цей шлях — спортом займаюся більшу частину життя.

Вільний час намагаюся провести з дівчиною, сходити в кіно — у такі моменти повністю абстрагуюся від спорту. А до нічних клубів уже давно не заходив — нецікаво.

ДОСЬЄ «УМ»

Ілля Кваша

Майстер спорту міжнародного класу зі стрибків у воду

Народився 5 березня 1988 р. у Миколаєві.

Бронзовий призер Олімпійських ігор 2008 р. у синхронних стрибках із триметрового трампліну. Срібний призер чемпіонату світу 2006 р .у стрибках із метрового трампліна. Багаторазовий призер чемпіонатів Європи 2004–2009 рр. у стрибках із метрового та триметрового трамплінів.

Тренери — Світлана Мар’янко та Сергій Гуменюк. Перший тренер — Сергій Гуменюк.

Студент Миколаївського державного університету ім. В. Сухомлинського.

Виступає за спортивне товариство «Україна» (Миколаїв).

Зріст — 176 см, вага — 70 кг.

Захоплення — автомобілі.

Неодружений.

СИТУАЦІЯ

Михайло Угрюмов,
державний тренер збірної України зі стрибків у воду:

— Миколаївський басейн — показовий приклад того, що відбувається в нашій країні з подібними спорудами. Його будували як складову структури глиноземного заводу, а за часів незалежності його приватизували. Спочатку обіцяли утримувати, але потім перепродали новим господарям, які вже не давали обіцянок. Справа дійшла до того, що басейн узагалі не функціонує, а величезна кількість спортсменів просто опинилася на вулиці.