Рівно півстоліття тому було створено Національну спілку журналістів України. Щиро вітаємо самих себе і голову Спілки Ігоря Лубченка.
В «УМ» було досить питань на предмет того, чи відповідає НСЖУ «віянням часу»? На момент заснування ця структура, як і кожна професійна спілка, дбала про побут та повноцінний відпочинок радянської людини. Житлова площа для творчих працівників, санаторії та путівки — це все було предметом відання спілки. Після здобуття Незалежності боротьба пішла вже не за квадратні метри. В Україні почали гинути журналісти. На пресу тиснули: фізично, морально, матеріально. До вживаного слова «цензура» пришвартувались «темники». Але історія зробила новий виток по спіралі, і яскраві виступи за свободу слова призабулися. Нині найбільше важить гаманець засновника видання. Він формує колектив, вказує напрям руху, і всі йдуть за керманичем. Якщо щось не влаштовує — можна перейти до конкурента. Плюралізму в нас рівно стільки, скільки платоспроможних партій. Україна за Кучми та й після нього стала країною розвиненого цинізму. Але на Хрещатику, 27 переконані в тому, що професія журналіста — найкраща. Про все це — у розмові з Ігорем Лубченком.