На схід — через захід

Взагалі–то фестиваль має англомовну назву goEast, що значит «йти на Схід». Одначе виходить так, що це ми приїхали до Вісбадена, славного курортного міста, в якому живуть переважно заможні люди. А ще тут особлива енергетика змагань. Всесвітньо відоме казино — саме тут колись Федір Достоєвський програв мало не все. Потому вже написав роман «Гравець». От як треба ставитись до програшів — обертати їх на творчі перемоги.

Фестиваль проводить Німецький кіноінститут, який очолює Клаудія Ділман. Розташований він поруч, у Франкфурті. А художнім керівником фестивалю є Світлана Сікора, котра родом із радянського литовського міста Вільнюс. Помітну роль у формуванні іміджу goEast відіграє німецький кінознавець Ганс Шлегель. Той самий, який ще в Берлін відбирав українські картини. Тут він зорганізовує симпозіуми. Особливо цікавим для мене був той, що присвячений сюрреалістським фільмам Східної Європи. З’ясувалося, що найбільше сюрреального у нас, в Україні.

Фестиваль відкрився у кінотеатрі «Калігарі» (на честь славнозвісного фільму Роберта Віне) стрічкою Анджея Вайди «Tatarak / Татарник», про який я вже писав в «УМ» (він був у програмі Берлінського фестивалю, а нещодавно — у польській ретроспективі в Україні).

У Вісбадені вже традиційно прихильно ставляться до творчості нашої Кіри Муратової. Вона двічі й перемагала тут... І ось нині ретроспектива її стрічок — від ранніх «Коротких зустрічей» до новітньої «Два в одному» з Богданом Ступкою та Ренатою Литвиновою в головних ролях. А от остання стрічка Муратової, «Мелодія для катеринки», до ретроспективи не потрапила, аби не «світитися» завчасно і зберегти право на участь в іншому фестивалі.

Вельми помітною є присутність українців у конкурсній програмі студентських фільмів. Тут презентовано цілісінькі кіношколи. Від нас — університет кіно і телебачення імені І.Карпенка–Карого. Цікаво буде побачити фільми наших студентів на тлі інших... У великому конкурсі нас, на жаль, немає — надто мало фільмів продукуємо.

Симпозіум, з ілюструючим доповненням у вигляді фільмової ретроспективи, цього разу віддано проблематиці, пов’язаній з ювілеєм падіння Берлінської стіни. Були, були картини, які те падіння готували. Про них і мова. Отже, будемо дивитись — фільми центральні та східні. Хороші і ще кращі. Від фестивалю завжди чекаєш чогось пошукового. Такого, що дозволяє більше зрозуміти світ — учорашній і нинішній.