Навколошекспірівські пристрасті

На початку XIX століття його було проголошено найвеличнішим поетом усіх часів. А перше посмертне видання його п’єс (так зване «Велике фоліо») називають навіть «Другою Біблією» людства. І сьогодні Шекспір — найбільша гордість британців, воістину — «їхнє все».

Його вигаданий, барвистий і гомінкий, привабливо непевний та мінливий світ прикрасив для багатьох шанувальників набридлі реалії, шарпанину та непередбачуваність остогидлого оточення. Всеохопна душа драматурга переплавила власні надії та страждання у пристрасті своїх безсмертних героїв... А скільки пережитого та відчутого автором — Великим Бардом Британії — втілилось у прозорість і млосний фльор сонетів! І наскільки неприборкувана зухвалість і гординя, виплеснуті його душею, надихнули його кинути людству виклик: «Я, найвеличніший із поетів, відрікаюсь від своєї великої слави... Мені вистачить того, що ви повторюєте мої рядки, мої думки, не відаючи, хто дав їх вам...». Саме це і стало найбільшою інтригою його персони: а хто ж він насправді? Марк Твен навіть назвав Шекспіра найвеличнішим із людей, які ніколи не існували на світі.

Приміряти славу

Сьогодні Шекспір — гордість людства. Але в очах сучасників він зовсім не був визначною величиною. Хоча пізніше поетом Беном Джонсоном був названий «душею століття». Свої головні твори він написав для загальнодоступного народного театру, котрий на ті часи вважався розвагою низького штибу: драма геть не вважалася високим мистецтвом. У межах Лондона міська влада не дозволяла будувати театри, вважаючи їх джерелом розбещення моралі та однією з причин розповсюдження епідемій чуми. Театри будували за міською межею — там були «масні» місця і такі розваги, як загони для «ведмежого шоу». Сучасні тодішній Англії автори, що писали для театрів, повагою не користувалися. А п’єси для народного театру не визнавали справ­жньою літературою.

У друці прізвище Шекспіра вперше з’явилося 1593 року — він підписав ним присвячення поеми «Венера та Адоніс» своєму покровителю графу Саутгемптону. Лише у 1597 його ім’я вперше зайняло місце на титульному аркуші видання комедії «Безплідні зусилля кохання». Утім воно залишалося відомим лише вузькому колу літераторів та акторів. Тож не варто дивуватися, що нікому з сучасників не спало тоді на думку зібрати свідчення про нього і написати його біографію. Серйозне вивчення Шекспіра почалося у XVIII столітті. Перший доладний життєпис Шекспіра, що ліг у підвалини усіх подальших біографій, було випущено 1709 року Ніколасом Роу. При відтворенні біографії Шекспіра не обійшлося без помилок, навіть гірше, деякі «ентузіасти» намагалися надолужити брак матеріалів сфабрикованими ними «документами». Історія встановлення біографії Шекс­піра описана в низці праць. І далі з’являються грубезні дослідження, які висвітлюють невідомі закутки цього невичерпного світу на ім’я Шекспір.

У СРСР твори Шекспіра були видані 28 мовами. Окрім різноманіття окремих видань п’єс та вибраних творів, у 1936—1950 та 1957—1960 роках виходили повні зібрання творів Великого Барда російською.

...Зі шкільної лави нам відомо, що видатний англій­ський драматург і поет народився у Стратфорді–на–Ейвоні в сім’ї ремісника і торгівця (його батько, Джон, був рукавичником), вчився у граматичній школі, де засвоїв латинь та давньогрецьку, і з кінця 1580–х років служив у Лондоні як актор і драматург. Ну, а далі — феєричний потік подій і звершень, що привели Уїльяма до слави.

А зараз про не надто високі матерії... Досі ще живе романтичне уявлення про великих поетів як про істот не від світу цього... Досить сказати, що за «Гамлета» Шекспір одержав, певне, 10 (!) фунтів стерлінгів (чий курс, втім, був вищим за нинішній разів у тридцять). Архівні документи, що збереглися, свідчать про те, як прагматично турбувався великий драматург про майновий добробут: придбав найкращий кам’яний будинок у Стратфорді, кілька земельних ділянок. Адже забезпечував себе Шекспір, живучи на зиски від участі у акторському товаристві.

У його час багато хто не уникав найбезчесніших засобів для збагачення. Навіть видатний філософ Френсіс Бекон був відсторонений з високої державної посади за те, що брав хабарі. Настільки ж гнітючою виявляється, як на прискіпливий погляд, і прірва між прозаїчними фактами житейської діяльності Шекспіра і його піднесеної та поетичної драматургії. Ну а головне — брак освіти. Він дійсно не закінчив університету, як його попередники–драматурги, але це не завадило йому перевищити їх у художньому сенсі. Понад те — дехто говорить, буцімто Шекспір загалом не вмів писати...

Спантеличений читач, напевне, відчує аналогію, що пояснює такий неймовірний феномен практикою ниніш­ньої піар–розкрутки різнокаліберних сучасних «зірочок». Тож «без сумнівів»: за усім нам знайомою фігурою — чиясь невидима, але потужна, рука... Тож цікаво, чия?..

Шекспір проти «Антишекспіра»

З кінця XIX століття вперто велися пошуки «автентичного Шекспіра». Кого тільки не пропонували на «вакантне місце»! Першим кандидатом на нього став згадуваний філософ Ф. Бекон, могутня фігура свого часу. Називали також імена графів Оксфорда, Дербі, навіть короля Якова (Джорджа) I, королеви Єлизавети та її страченого фаворита Есекса, сера Уолтера Рейлі, драматурга Крістофера Марло... Виникла думка, що письменництвом займалася дружина Шекспіра, а він лише влаштовував її п’єси в театрі й сам грав у них. Були також версії колективного авторства... Загалом кількість «Шекспірів» досягла півсотні. Особливої уваги заслуговує версія: Шекспір — це граф Ретленд, який був вихованцем Бекона. Дослідники звернули увагу на те, що після 1612 року, коли помер Ретленд, Шекспір не написав жодного рядка. А в архівах Падуанського університету в Італії, де навчався Ретленд, було знайдено прізвища датчан Гільденстерна та Розенкранца, пам’ятних усім героїв «Гамлета».

За багатьма з версій стояли свої докази, але жодна з них не підтвердилася як незаперечна. Вивчення культурного життя епохи й творчості Шекспіра виявило наукову безсилість цих гіпотез. Сумнівів за довгі роки накопичилося достатньо. Сумнівалися, втім, не в авторстві Поета (воно незаперечне), а у тому, хто саме приховується за маскою–псевдонімом Шекспір. І стратфордський Шекспір (точніше, Шакспер — так його було записано в церковних книгах при хрещенні та відспівуванні) — лише один із можливих претендентів на авторство.

Вивчення шекспірівських творів показало із беззаперечністю, що їх автор (якщо це один автор) був не лише геніальним, а й найосвіченішим та найерудованішим письменником свого часу. Однак за життя ніхто ніде не говорив і не писав, що бачив такого автора чи чув про нього щось певне. Водночас знайдені документи свідчать, що людина, яку вважають Шекспіром, — уродженець містечка Стратфорд Уїльям Шакспер — не мав ніякої освіти загалом, уся його сім’я, навіть його діти (!), усе життя залишалися неписьменними, у його будинку не було ніяких книг, понад те, немає жодних доказів, що сам він умів хоча б читати і писати... А на надмогильному пам’ятнику Шакспера — товстий самовпевнений ковбасник із підкрученими вусиками.

Сумніви ці виникли вперше вже у 1747 році, коли священик Джордж Грін знайшов безцінний документ — заповіт Шакспера. Безцінний він хоча б того, що містив власноручний підпис, записану з його слів останню волю, безліч побутових подробиць, і, головне, людський характер, що постає за ними. Так от: характер цей вельми жлобський, що аж ніяк не в’яжеться з особою геніального художника. Підраховано у домі все до останньої виделки, і при цьому — жодного слова про рукописи, про книги, а вже про них забути він не міг, хоча б як про матеріальну цінність — вони тоді коштували дорого. Тобто, їх не було. І це — у «володаря мови»!

Покоління дослідників зібрали стільки фактів, що від віри в авторство Шакспера не зосталося й друзки. Виявилося, Шакспер займався лихварством і тягав по судах боржників. І це людина, яка написала «Венеційського купця»... Ще менше узгоджуються найширша ерудиція в різноманітних галузях і титанічний запас слів Шекспіра (20 тисяч — ні в кого з європейських письменників ні того, ні усіх наступних часів і близько такого не було). Водночас дослідження доводять очевидний факт — неписьменність, у крайньому випадку — обмежену письменність Шакспера. Адже він і підпис свій на документах заледве виводив. На надгробному пам’ятнику руки його лежать на якомусь мішку — чи то з грошима, чи то з вовною — це задокументовано гравюрами. І зовсім уже неймовірно, щоб, ніде й ніколи не навчаючись, жодного разу не побувавши за межами Англії, Шакспер міг знати французьку, на якій написано цілу сцену в «Генріху V», або ж читати в оригіналах італійські чи іспанські книги...

...Фактично у світі існують дві конкуруючі науки про Шекспіра, дві шекспірології. Перша — традиційна, стратфордіанська, яка виходить з віри, що Уїльям Шакспер і був Великим Бардом. Друга — нестратфордіанська — це заперечує, але на питання, хто ж тоді був ним, різні дослідники дають різні відповіді. Численність гіпотез — нормальне явище в науці, коли вона стикається зі складною проблемою. Поряд із прихильниками з’явились і опоненти, які оголосили, що вони захищають великого драматурга від «антишекспірістів», тобто — ворогів Шекспіра. У СРСР у 1930–х роках додумалися навіть до того, що оголосили будь–які сумніви в авторстві Шекспіра (тобто Шакспера) ідеологічно ворожими, а що це тоді означало — пояснювати немає потреби. І кілька поколінь радянських гуманітаріїв виховувались у дусі цього прикрого ідеологічного табу, яке ізолювало їх від найцікавішої світової дискусії.

На користь того, що всі відомі нам п’єси написав актор Уїльям Шекспір, свідчить той факт, що ці п’єси були написані не для театру загалом, а для цілком визначеної трупи. Кількість героїв, уведених автором у п’єсу (найчастіше — до 30), чудово узгоджувалась із чисельністю трупи «Глобуса» (зазвичай 8). Один і той самий актор, зігравши в першому акті великого короля, у третьому акті міг постати в образі субтильного злидаря чи сановного негідника. Ролі були точно «підігнані» за типажами, темпераментами та амплуа під можливості конкретних акторів.

...Отже, «інтрига Шекспіра», здається, зникла. Однак у Долі, як ми знаємо, — свої уявлення щодо місця кожної людини в історії. І хтозна, які ще сюрпризи піднесуть людству майбутні дослідження...