Пропорційна пастка на шляху до солідаризму,

Всупереч Конституції:
166 схованок

Отож якщо проводити перевибори, то лише на мажоритарній або змішаній основі. А для цього треба змінити закон про вибори. Бо інакше ми знову матимемо поляризоване суспільство, розкол України і дестабілізацію, що призведе до нової політичної кризи.

Утім, очевидно, що після перевиборів за пропорційною системою співвідношення сил у Верховній Раді суттєво не зміниться, хіба що фракція Партії регіонів стане ще сильнішою, до парламенту пройде, здолавши тривідсотковий бар’єр, ще зо дві нові політичні сили. Але закон про вибори на пропорційній основі не лише дискримінаційний — він антиконституційний за своєю суттю. Так, ст. 38 Конституції гарантує: «Громадяни мають право бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування». Тобто нині чинний закон фактично обмежує право безпартійних громадян бути обраними до Верховної Ради, а отже, позбавляє їх конституційного права на активне політичне життя. Це вже пряма дискримінація за партійним принципом. Ми демократію підміняємо партократією. Що це таке, ми знаємо з нашого радянського минулого. Більше того, в умовах дикого вільного ринку партократія легко трансформується в бандократію. Виникають депутатські родини і династії, під прикриттям яких процвітає бізнес, зрощений із криміналітетом, і наживаються — за рахунок народу — величезні капітали. Тож не дивно, що депутатські клани затято захищаються від проникнення «чужинців». Щоб стати «своїм», треба вступити до якоїсь партії.

Нагадаю: ст. 76 Конституції гарантує — «народні депутати обираються на основі загального рівного і прямого виборчого права шляхом прямого голосування». За логікою, пряме голосування не є тотожним голосуванню за партійними списками, тобто суто пропорційна система виборів унеможливлює реалізацію конституційної норми на пряме й рівне виборче право. Навіть за радянських часів було передбачено певний відсоток безпартійних у Верховній Раді. То як же назвати те, що відбувається сьогодні?

В Україні вже 166 партій, і хоча загальна кількість їхніх членів не перевищує кількох відсотків населення, це не заважає партійним верхівкам претендувати на роль представників усього народу. Вони фактично привласнили суверенітет народу як джерела влади в державі. В інтересах України було б доцільно провести перереєстрацію всіх партій на суворих умовах. Адже в більшості з них узагалі немає ідеології — це не політичні організації, а ситуативні об’єднання під кожні вибори. Саме партійні списки відкривають шлях до Верховної Ради всіляким сумнівним елементам, саме в партійних списках найлегше заховатися особам із кримінальним минулим, а то й сучасним.

Який закон потрібен

Суспільству і чесним політикам треба докласти всіх зусиль, щоб майбутні вибори проходили за мажоритарною системою. Тільки в таких обранців — саме в людей, а не в партій — можна запитати про зроблене.

Гадаю, вже досить наступати на одні й ті самі граблі: майбутні вибори повинні бути якщо не прямими, то хоча б змішаними, але за умови підвищення прохідного бар’єру для партсписків хоча б до п’яти відсотків.

Така система — чи не єдина можливість для простого виборця хоч якось впливати на владу через своїх обранців. Втратимо можливість обирати конкретних осіб — втратимо можливість виявляти громадянську волю. Після неї всі закони, легальні методи боротьби вичерпуються, за тим — насильство і сваволя партократії.

Неважко змоделювати майбутню ситуацію, якщо депутатів до Верховної Ради обиратимуть за партійними списками. Зрозуміло, що в західних, центральних, східних і південних областях переможуть різні партії, які, відповідно, лобіюватимуть інтереси тільки своїх регіонів. Неминучі при цьому відцентрові процеси можуть призвести до громадянського конфлікту й розпаду України як держави. Федеративний устрій для нашої країни неприйнятний — вона може міцніти й розвиватися як унітарна держава, де й Президента, й депутатів обиратимуть шляхом прямих мажоритарних виборів, як це, наприклад, відбувається в унітарній Франції. Зрештою, варто запозичити закон про вибори ФРН із його змішаною системою чи Великої Британії, щоб не винаходити велосипеда.

Зрештою, згадаймо, що Україна — це історично козацька держава зі своїми ідеологією і традиціями. І не варто забувати, що в козацькій державі всі керівні органи обирали тільки прямим голосуванням, тобто, по–сучасному кажучи, за мажоритарною системою.

Перемога в мажоритарному окрузі потребує значно більших зусиль, аніж за партійними списками, свідчу це як учасник виборчої команди одного з народних депутатів–мажоритарників. Це постійний екзамен перед виборцями... Зрештою, чому б партіям не пристати на такі, як на мене, чесні правила гри? Відмовившись від списків, висувати в усіх 450 мажоритарних округах своїх найкращих представників і, всіляко їх підтримуючи, боротися разом із ними за перемогу?

У новому законі про вибори варто передбачити й регулярну підзвітність народного депутата перед виборцями, скасування недоторканності (але скасувати її і для всіх інших посадовців країни — від президента до суддів, прокурорів тощо), а також запровадити заборону на перебування народним депутатом більш ніж два терміни (як для президента). Крім того, слід обумовити і такий важливий момент — кандидат у народні депутати може висувати свою кандидатуру на повторний термін лише в тому окрузі, в якому його обирали вперше — повторні вибори й стануть оцінкою його попередньої роботи.

Поки що громадянин України відчужений від реальної політичної влади, а багато народних депутатів за кільканадцять років перебування в комфортній теплиці Верховної Ради взагалі втратили відчуття реальності.

Данило КУЛИНЯК

письменник

ВИСНОВОК

Українське суспільство, штучно загальмоване у своєму розвитку колоніально–тоталітарним минулим, у XXI ст. має пройти складний шлях від представницької демократії до демократії співучасті, але цей еволюційний поступ не варто прискорювати директивними методами. Тим більше що саме представницьку демократію закладено в основу української національної ідеології — вона не вичерпала себе. В сучасних умовах вона повинна стати ідеологією українського солідаризму. Інакше — не сьогодні–завтра, а таки пролунає відома історична фраза: «Караул устал». Новий матрос Железняков уже наближається до Верховної Ради України. Ви, там, під банею, осліплені егоїзмом, невже не чуєте його важких кроків?! n