Хрест і меморіальну дошку з відповідним написом встановили на тому місці, де 90 років тому, на початку квітня 1919–го, були страчені учасники відомого миргородського повстання, канонізованого радянським агітпропом як «контрреволюційний заколот» куркулів та петлюрівців. Тож багато десятиліть на нього наводили хрестоматійний глянець за «єдино правильним» курсом історії від «батька народів» Сталіна і використовували реальні факти для спотворення тієї ж таки української минувшини. Задля виховання безпам’ятства у Миргороді та Полтаві з’явилися вулиці, названі на честь «головних жертв заколоту» — братів Литвинових. Їх та їхніх соратників так само показово поховали у братській могилі загиблих «від рук петлюрівців», розташованій в одному з центральних парків Полтави. Щоб висловити своє «фе» новітнім петлюрівцям, полтавські комуністи й сьогодні позують перед телекамерами на фоні тієї могили...
Насправді ж реальних петлюрівців у Миргороді під час повстання не було (навіть радянські історичні джерела називали їх «прихованими»). Хоча симпатиків одного з найпослідовніших борців за волю України, звісно, вистачало: під проводом офіцера царської армії Сергія Дубчака повстала селянська стихія, доведена до відчаю терором більшовицької «надзвичайки» (сумнозвісної ЧК) і так званою «продрозкладкою» — викачуванням хліба для «революційної» Росії. Змальовуючи масштаби тієї навали на наше селянство, один із промовців на мітингу з нагоди відкриття пам’ятного знаку, кандидат історичних наук, доцент Полтавського державного педагогічного університету Віктор Ревегук, засвідчив: у тому ж таки 1919 році тільки на Полтавщині діяло дві тисячі озброєних продзагонів, які шастали по селах з єдиною метою — відібрати у хліборобів вирощене тяжкою працею. За логікою більшовицьких вождів, українські селяни повинні були віддати зайдам усе до зернини і спокійно чекати голодної смерті своїх родин.
Але вони не чекали. І під час повстання у Миргороді розстріляли голову повітової ЧК Анатолія Литвинова, його брата Петра та ще близько десятка більшовицьких активістів із неукраїнськими прізвищами, серед яких були і двоє присланих із Москви для експропріації хлібних запасів робітників. Повстання, звісно, жорстоко придушили, а для розслідування «заколоту» в Миргород приїздив навіть тодішній більшовицький нарком внутрішніх справ України Климент Ворошилов. Утім про жертв спровокованої більшовиками братовбивчої війни з іншого, «некомуністичного», боку забули на довгі роки. Ініціатором гідного вшанування їхньої пам’яті став миргородський підприємець, голова міської організації Української народної партії Степан Марченко та його однодумці. Саме за їхні кошти і був виготовлений та встановлений пам’ятний знак, який під час урочистостей освятив єпископ Полтавський і Кременчуцький Української православної церкви Київського патріархату Федір.
З Олексієм Колісником, відомим на Волині дослідником проблем державотворення, кандидатом психологічних наук, професором Східноєвропейського університету імені Лесі Українки, розмовляли за кілька місяців до початку другого українського Майдану, в серпні 2014-го. >>
Після Революції гідності мовна ситуація в Україні погіршилася, і це відбувається тому, що уряд не представляє українську ідентичність, підтримка української мови сприймається як зазіхання на людські права російськомовних. >>
Щонайменше дивними виглядають заяви так званих «одноразових» політологів чи експертів про те, що невелика пауза пішла на користь Арсенію Яценюку, і що вже невдовзі він зможе запалати «новою зіркою» на політичному небосхилі… >>
У біографії заслуженого лікаря України Володимира Карпука є період, коли він, як кажуть, ходив у політику: був народним депутатом України від блоку «Наша Україна» у Верховній Раді 5-го і 6-го скликань, деякий час працював заступником голови Волинської облдержадміністрації з гуманітарних питань. Тобто спробував владу на смак у різних її іпостасях. >>
Цьогорічне вшанування Героїв Крут чи не вперше винесло на загальнодержавний рівень аналітичне, а не емоційне, як досі, бачення подій відомого бою. Упродовж майже 100 років українська поезія оспівує трагізм загибелі «300 студентів» і шпетить тодішнє керівництво УНР за «зраду» — мовляв, відмовилися від війська, самі сиділи в Києві, а хлопчики гинули. >>
До кінця тижня у виставкових залах Центрального будинку художника Національної спілки художників України (вулиця Січових стрільців, 1-5 у столиці) триватиме сьома Всеукраїнська бієнале історичного жанру «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників». >>
