Хочу навчатися українською!

Утім до прохідного списку потрапили далеко не всі охочі. Риску упродовж якоїсь години підвели під порядковим номером 90 — саме стільки дітей (при нормі 56) зарахували ще у першу суботу березня до трьох перших класів навчально–виховного комплексу «Українська школа–гімназія». Зарахування відбувалось «по–дорослому, а контролювати процес прийому дітей на навчання приїхали навіть із постійного Представництва Президента України в Криму. «Однак і досі потік батьків і телефонні дзвінки не припиняються, — зізналась «УМ» директор навчального закладу Наталя Руденко. — Раніше через співбесіду, тестування ми мали можливість добирати здібних, обдарованих дітей. Нині ж хто з батьків не полінувався зранечку встати, дві доби вистояти, тих і дитина зарахована. А що вдієш, коли школа така бажана». Між іншим найбільш організованими цього разу виявилися кримськотатарські родини — їхніх дітей близько третини, хоча торік було всього десять відсотків.

При цьому в єдиній українській школі щоразу не забувають нагадувати батькам, мовляв, російська мова як предмет у гімназії взагалі не викладається. «Є англійська, німецька, французька. «Нічєго, нам ето і надо», — кажуть вони. Погодьтесь, у Криму нині це важко уявити, — веде далі Наталя Руденко. — Згадую: на моїй рідній Херсонщині 30—40 років тому навіть не всі етнічні українці усвідомлювали, що потрібно спілкуватись рідною мовою. Нині ж у Сімферополі дуже багато російськомовних родин розуміють: щоб утвердитись, бути успішними у цій державі, вкрай потрібна українська освіта». За словами директорки, на запитання в анкеті «Визначіть причини, що спонукали вас до вступу?» батьки нині чітко вказують на українську мову, високий рівень викладання, дух закладу, його репутацію, а особливо — можливість перебування та спілкування в україномовному середовищі.

Щодо умов, то вони справді найкращі не лише в автономії: гімназія має 38 кабінетів, три комп’ютерні класи, швейну і гончарну майстерні, кабінет домогосподарства з кухнею, два басейни, два спортивні зали, танцклас, бібліотеку з читальним залом, відеотекою та книгосховищем, художні студії, їдальню, радіовузол... Не останнім аргументом є і україномовне середовище. Батьки, які переводять своїх чад із українських початкових класів інших шкіл півострова (їх у Криму ще кілька), розповідають, що там їхніх дітей на перерві щонайменше можуть обізвати «хахлами».

Ліквідувати дефіцит навчальних місць, зважаючи і на складну економічну ситуацію в державі, Наталя Руденко пропонує за рахунок перепрофілювання. «У Сімферополі стоять поруч дві однакові за будівлями школи: одна суто російська, сусідня — російсько–українська, тобто з паралельними українськими класами. Щороку наповнюваність кожної з них падає і падає. Тож чому б у цій ситуації одну з них не перевести повністю на державну мову викладання».

Більше того, за словами нашої співрозмовниці, у школі не мають наміру зупинятися на вже досягнутому і збираються пропагувати державну мову не лише серед своїх учнів. В Україні уже п’ять років працює Міжнародний партнер–клуб гімназій, ліцеїв і шкіл, що виник «під крилом» Українського гуманітарного ліцею Київського національного університету імені Тараса Шевченка. До клубу входять широко відомі навчальні заклади Києва, Львова, Одеси, Кривого Рогу, Санкт–Петербурга, Алма–Ати, Тирасполя, Бендер, Кишинева, а також єдина у Сімферополі україномовна школа–гімназія. Діяльність клубу спрямова на демократизацію освіти, опанування перспективних освітніх технологій, творення успіху–школи акме, зокрема школи майбутнього. За ці п’ять років проведено близько двадцяти виїзних зустрічей, на яких організовувались симпозіуми, семінари, майстер–класи. «Чергову таку зустріч під назвою «Від рідної мови — до мови загальнодержавної» силами найкращих освітянських колективів України ми запропонували провести у вересні 2009 року в Криму. При цьому поставили за мету акцентуалізацію розвитку освіти як гуманістичної, національної, інтелектуальної, так і демократичної», — підсумувала Наталя Руденко.