В аварійно-рятувальному загоні МінНС на Вінниччині — знову надзвичайна подія. І знову з летальним кінцем...
Нагадаємо, що наприкінці минулої зими тут помер від гострого запалення легенів солдат строкової служби, який устиг прослужити всього кілька місяців. Хлопця із запізненням доставили до Військово-медичного центру ВПС України, який обслуговує військові формування гарнізону, і лікарі-реаніматологи не зуміли його «витягнути» («УМ» детально писала про цей випадок).
Нині загін втратив ще одного солдата — Василя Морозовського, котрий не дожив усього два тижні до свого двадцять першого дня народження. І хоч причина смерті загалом ясна, обставини, які опосередковано вели до трагедії, досі залишаються нез'ясованими, а інформація, отримана кореспондентом «УМ» з різних джерел, — суперечливою.
Що не викликає сумніву, то це «голий» факт: фатальну травму Морозовський отримав під час планової заготівлі деревини в лісництві, розташованому неподалік від військової частини. Він надто близько підійшов до щойно спиляного дуба, який починав падати. Лісоруб-вальщик побачив хлопця в небезпечному місці в останню мить і встиг крикнути: «Тікай!» Той спробував було відбігти, але окоренком стовбура отримав удар по тілу. Потому працівник лісового господарства машиною відвіз солдата в районну лікарню, де він через три години помер.
Зараз військова прокуратура Вінницького гарнізону проводить перевірку, за результатами якої вирішуватиме питання щодо порушення кримінальної справи. Про її перспективи говорити рано — у прокуратурі ще немає висновку судмедекспертів про причини смерті солдата. За словами військового прокурора полковника Олександра Сургучова, якщо кримінальна справа буде порушена, то найочевидніше, що розслідуватиметься вона територіальною прокуратурою, бо трагічний випадок стався не на військовому об'єкті.
А от питання, яким чином Василь Морозовський опинився в лісництві, так і залишилося без відповіді. Однозначно цього мені не змогли пояснити ні Олександр Сургучов, ні провідний інженер з охорони праці об'єднання «Вінницяліс» Володимир Поліщук, які виїжджали на місце події. З пояснень випливало, що солдат забрів на лісосіку — та ще й у зону підвищеної небезпеки! — або з цікавості, або «по нужді», звернувши з сусідньої дороги, що веде до частини. Або (ще один варіант) нарізати гілля для віників... Утім навіть якщо прийняти такі пояснення за вірогідні, то в командування частини варто було б запитати: що це в них за дисципліна така, коли солдати серед білого дня бродять по довколишніх лісах?
Альтернативне пояснення я вислухав від іншого військовика, який має дотичне відношення до подій. Молодший сержант Володимир Захарчук — командир відділення, в якому служив Морозовський (з хлопцем я зустрівся в палаті Військово-медичного центру ВПС, де він лікувався). За словами Захарчука, перебування Василя та ще одного солдата з загону в сусідньому лісництві мало систематичний характер упродовж низки останніх місяців. Вирушали туди вранці і повертались увечері. Залишається лише здогадуватись, від чого вони щодня «рятували» лісництво — чи то від стихійних лих, чи від великого обсягу роботи? Чи могли вони туди ходити без санкції старших командирів? І чи передбачені подібні «місцеві відрядження» законодавством, що регулює строкову військову службу юнаків? Уранці 5 березня обоє пішли звичним маршрутом. Назад прийшов тільки один.
Однак поцікавитись думкою командира загону полковника Олега Шкапоїда не вдалось: мене поінформували, що в частині відімкнуто міські телефони, зв'язатися з нею можна тільки через мережу військових комутаторів, а для цього як мінімум необхідно знати позивні.
...Удома, у Верхівці Тростянецького району, Васю Морозовського вже ніколи не дочекаються мати, брат і сестра.
.