І Гоголь такий молодий?

Через незакінчений ремонт «Мистецького арсеналу» фестиваль сучасного мистецтва «Гогольфест» із весни перенесли на вересень. А щоб не позбавити Київ фрікових розваг, організатори провели в Альта Експо одну ніч фесту — одинадцятигодинного концерту–перформенсу з кращими виконавцями музики майбутнього. З Литви запросили інді–фолк–діву Аліну Орлову, із Харкова приїхав маловиступаючий «СанСей», повним складом із Лондона завітала супергрупа «Зе Аморфус Андрогінус». Китів фестивалю доповнили діджеї Дарквенака, Оріс Джей, Вальта і Мінікін. Своїми вже традиційними на фестивалі були «ДахаБраха» із театром «Дах».

Уже з п’ятої вечора біля входу в залу Альта Експо зібралася купа народу. Це означало, що розігріву не буде, групи всі підібрані вищого ґатунку. Майданчик хоча й не великий, але вмістив усіх бажаючих. Для наших країв така організація досить незвична, майже подарунок долі. По–перше, вхід на виступи мегахітових груп коштував досить дешево — 100 гривень. По–друге, не було варварства щодо рейваху по сумках. Із собою можна було пронести що попити і поїсти. При тому, що на фестивалі все продавалося за помірні ціни. А це в наші дні для масових тусовок є рідкістю. По–третє, всі артисти викладалися на всі сто і ніхто собі не дозволив бодай на півгодини відійти від графіка.

У 2004–му харківський мегапроект 5Nizza був чи не наймоднішим на українських теренах. А потім між двома солістами Сергієм Бабкіним і Андрієм Запорожцем виникли розбіжності щодо спільного майбутнього, і музиканти почали виступати кожен із власним проектом. Якщо Бабкін час від часу виринає то в одному клубі, то в іншому, то «СанСею» вже встигли приписати затяжну зимову сплячку. «Раніше ми пробували доробляти те, що не закінчили з «П’ятницею». Це було продовження проекту. Тепер у нас завдяки гітаристу багато грузинського фолку», — каже перед концертом «СанСей». І не тільки грузинського. На басу грав прихильник кришнаїзму Роман Кучеренко, який одну з пісень перетворив на мантру «Харе Кришна». Загалом у них стало більше лірики («Будь слабшою за мене») і пісень про смерть («Все одно ми всі помремо», «Крилатим помирає кожен»). Судячи з виступу, цей проект через непорозуміння, як було із Бабкіним, не розпадеться. Варто було лише побачити, якими закоханими очима «Сан Сей» на колінах представляв своїх музикантів.

Єдиною жінкою в концерті була 20–літня Аліна Орлова. Хто бодай раз чув її легкий, як повітря, моментами істерично сексуальний, моментами сонячний голос, той навіки запав на цього руденького ангела, «дівчину з піаніно». У Києві Аліна вже втретє. Минулого року на фестиваль «Молоко» її запросили «Естетік Едюкейшен», а за декілька тижнів до концерту один із журналів провів їй цілий екскурс по столиці, щоб зробити Орлову героїнею фешн–сторі. На «Гогольфесті» вона презентувала свій альбом «Дика собака Дінго». «Власне «я» завжди випирає в музиці. Моє «я» з життєвим досвідом змінюється, відповідно змінюється і музика. Зараз я репетирую нові пісні. Це змішані відчуття надії і страху. Випускати альбом — це як народжувати дитину. Напевне», — поринула у роздуми на прес–конференції співачка.

Як на мене, платівку Аліни Орлової можна розбити, а вона все одно звучатиме у підсвідомості. Під Орлову важко танцювати: ти стоїш як укопаний, очі повні сліз, але вони не покотяться по занімілих щоках. Очі так і залишаться мокрими від трансу її музики.

Якби не наступна після Аліни «ДахаБраха» зі своїми ритмічними барабанами і перформенсом театру «Дах», навряд чи вдалося б так легко вийти з–під впливу литовки. Та тішитися знайомими акордами вийшло не довго. Безстатевий, як сказав про свій проект засновник «Зе Аморфус Андрогінус», головний хіпі електронної музики Гаррі Кобейн просто розірвав психоделічні пузирі в наших головах. «Психоделія — це звільнення від усіх моральних і соціальних зв’язків, які тримають нас затиснутими. Я багато подорожував по світу. У кожній країні брав щось для свого проекту. Це екскурс у минуле, де намагаюся знайти мудрість, та орієнтація на майбутнє. Від нашої музики у слухача в голові має бути вакуум. Голова весь час намагається робити логічні оцінки, тому ми чіпляємо серце і душу», — пояснив свою музику Гаррі Кобейн.

На сцені «Зе Аморфус Андрогінус» виглядали як маленький глобалізований світ, де всі культури, наряди, етнічні мотиви і ментальності переплетені в одному музичному просторі. Група довгий час не виходила на люди. Це був студійний проект із трансляцією через інтернет. Однак під час свого виступу вони показали вищий клас концерту–перформенсу, де кожен із музикантів був головним героєм своєї вистави і нібито не мав відношення до колеги поруч.

АНТУРАЖ

Організатори не збрехали, коли пообіцяли музичну тусовку до ранку. Рівно о п’ятій діджеї перестали крутити платівки, а найстійкіші — танцювати. При тому охоронці всіх чемно попросили покинути приміщення, а не так, як завжди, з матами і кийками виганяти гульвіс. Здається, ми нарешті якщо не всією ногою, то бодай великим пальцем «Гогольфесту» вступили в цивілізовану Європу.