Якщо Юрій Андрухович полюбляє витримувати інтригу до кінця, окутувати з’яву своєї книги таємницями і мовчанками, то «Мертвий півень» як істинно народний, а отже, щедрий, гурт нічого засекречувати у харківських підвалах–студіях не прагне. Слухайте на здоров’я, каже Місько Барбара, тільки не знімайте на мобільники й не вивішуйте в інтернеті. Врешті, альбом «Made in Ю. А.», який наразі посилено дописують, так і не здобудеться на повноцінну презентацію: ще восени якимись напрацюваннями з альбому «півні» ділилися під час своїх клубних концертів у різних містах України. Концерт у харківському «Джазтері» 8 квітня був усе ж хоча б міні–презентацією, бо на ньому виконали добру половину пісень з нового альбому. Вперше — з Юрієм Андруховичем. Окрім іншого, приємного і, як завжди, танцювального, було відео на пісню And the third angel sounded («Брат, піва кончілась!») від нью–йоркського режисера Алєхандро Більбао–Ґуерра. До «Made in Ю. А.» ввійшли пісні, написані на старі тексти Юрія Андруховича (приміром, «Пам’ятник», «Елегія післяноворічного ранку» «Ми так жили, немов співали джаз»...). Андрухович цього разу не просто декламує, а й співає разом із Міськом.
— Ідея цього альбому виникла близько року тому, — розповідає Андрухович. — Спочатку ми думали, що до нього ввійдуть нові версії давніших пісень. Ми їх нарахували близько двадцяти п’яти. Але врешті записали абсолютно нові речі, зі старих у новій версії будуть лише «Липи» й «Ієронім Босх». Це тексти давніші, ніж «Пісні для «Мертвого Півня», хоча є кілька і з цієї збірки. Вибір залежав лише від Мишка (Міська Барбари. — Авт.). Мій голос достатньо часто з’являтиметься в альбомі. Інакший цей альбом і тому, що для мене зараз почалася саме робота з «півнями», бо раніше я отримував від них готові пісні. Зараз я теж беру участь у процесі, можу щось змінювати.
— Ви співпрацювали із польським гуртом Кarbido, із «півнями»... Наскільки природно ви почуваєтесь у музичній ролі?
— Неприємним би чимось я б не займався. 8 березня ми з Кarbido записали наш другий альбом «Цинамон», одразу зробили польську й українську версії. Наприкінці року альбом з’явиться. Але то не рок–н–рол «півнів» — у Кarbido, швидше, музика електронна, з використанням максимально широкого звукового арсеналу, в ній звучать оркестри, жіночі голоси, флейти, духові інструменти. Це буде гурманський проект.
— Юрій Андрухович пише свої тексти під музику. Як гадаєте, під ту музику, яку робите з «півнями» і Кarbido, що можна творити?
— (Сміється). Я би не радив писати якісь літературні тексти під неї, тому що вони присутні в цих піснях. Мабуть, це би могла бути якась анімація. Багато з цих речей я бачу в ролі саундтреків до ігрового кіно. «Брат, піво кончілась!» — яскравий приклад.
— Чи були пропозиції від режисерів?
— Були, але поки що безрезультатні. Якби все ж така співпраця почалася, я би наполягав на своєму праві обирати саундтрек до фільму.
— Ви уже закінчили роботу над перекладом «Ромео та Джульєтти»?
— Усе, здав. Не знаю реакції Малковича: або він ще й досі читає, або не хоче ділитися враженнями.
— Роман «Таємниця» мав дещо підсумковий характер. Хочеться сподіватися, після цього буде...
— Новий початок?
— Так, початок нового тексту. Ви вже говорите з журналістами на цю тему?
— Можу тільки сказати, що це буде своєрідна енциклопедія, але, звичайно, пародійна. На сьогоднішній день я маю від 7 до 10 відсотків написаного. Алфавітний порядок, який властивий енциклопедіям, нав’язує певну послідовність, мені самому цікаво, як вона у процесі вилаштується. Нічого не хочу передбачати, текст сам має мене кудись вивести. Пишу окремі відтинки, які поки що не зіставляв між собою. Зараз я постійно в Берліні. Так буде ще пару місяців...
— Це пов’язано з перекладом «Таємниці»?
— Ні, він уже вийшов. Це пов’язано з новою книгою. Там ідеальні умови для роботи. Своє перебування в Німеччині закінчу в липні.
— Книга з’явиться до Форуму видавців?
— Про цей рік не йдеться. Я нікуди не кваплюся. Книжку допишу, може, наприкінці року. Тоді на якийсь час відкладу її. Оптимістичний прогноз — кінець 2010 року. А може, я взагалі все це знищу? Ніколи не писав тексти з такою легкістю. Це приносить певну невпевненість.
— Поповнення в родині додає натхнення?
— Ми мало бачимося (з онукою Варварою. — Авт.). Важливо знати, що ця людина стає на ноги, починає говорити. Не хочеться казати, що стало більше відповідальності... З цим просто гарно живеться.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
