Інший погляд: про воєнний альбом Андрія Котлярчука «Звільнена Київщина»
Попередній воєнний альбом Андрія Котлярчука «Добровольці. >>
Кадр із фільму «Серце на долоні»: героя Марека Куделка від суїцидального настрою рятує його дівчина (Марта Змуда). (з сайту kino–teatr.ua.)
Українсько–польський фільм «Серце на долоні» видатного польського режисера Кшиштофа Зануссі на українських екранах демонструватиметься з вересня цього року. Єдиний допрем’єрний показ відбувся у Києві на відкритті Днів польського кіно в Україні для VIP–персон. Продюсер Олег Кохан суворо заборонив пускати у зал журналістів. Однак «УМ» всіма правдами і неправдами вдалося пробратися у кінозал, аби побачити гру трьох Ступок — Богдана Сильвестровича у головній ролі олігарха, сина Остапа (його охоронця) і внука Дмитра, який зіграв в епізодичній ролі відлупцьованого фотографа.
70–річний Кшиштоф Зануссі «Серце на долоні» знімав ніби про свого сусіда–однолітка або про самого себе, якби він став власником мережі супермаркетів. «Образ головного героя частково списаний із мого батька, італійця за походженням. Він був життєлюбним і частенько потрапляв у різноманітні історії», — після перегляду виправдав мої здогадки Зануссі.
Саркастичний олігарх, який на свій літній вік на повну ловить молодечий кайф від життя (дівчата, еротика, алкоголь, цигарки), здавалося б ніколи не навернеться на шлях праведний. Якби не серце. Увесь фільм він шукає донора для пересадки, а точніше, допомагає молодому хлопцеві правильно покінчити життя самогубством. Урешті до них обох, а заодно і до всіх глядачів, доходить, як треба любити життя, розрізняти добро і зло і не гратися в постмодернізм.
За словами режисера, це чорнушна комедія, під час перегляду якої глядач кілька разів усміхнеться. Однак сміху було не так багато, як сподівався Зануссі. Усмішки застигали від фірмового уповільненого ритму і статичності кадру. Сміх не з’являвся навіть від майстерної гротескної гри Богдана Ступки, за яку актор отримав головний приз за кращу чоловічу роль на третьому Римському міжнародному фестивалі.
Усі герої стрічки не вірять, що є вищі сили, які мають вплив на життя людей. Ніхто не задумується про свою місію на землі, призначену небесними силами. Навіть тоді, коли легені повні річкової води, а в наплічнику повно каменюк, коли за сантиметр до голови на рейках зупиняється потяг, коли ноги вже висять у повітрі й рветься мотузка. Зануссі не залежить від спецефектів та швидкого монтажу. Для нього найголовніше — загальнолюдські цінності, нетривіальні теми й усунення постмодернізму, яке режисер вважає найбільшим нещастям нашого часу, бардаком у голові.
Олігарх може не дожити до вечора, в його очах уже видно відбиток смерті, а він продовжує запевняти, що Бога ніколи не було, життя вічне, є тільки він і він всесильний. Пишучи заповіт, усе своє багатство заповідає істинному дияволу, щоб навіть після смерті якомога більше нашкодити суспільству. «А для чого нам життя? У бідності, тут, під мостом?» — запитує у кінці фільму бомжиха у героя Ступки. «Щоб виправитися. Краще тут, аніж у чистилищі. Я там був. Я знаю», — роздаючи милостиню, запевняє олігарх із новим серцем.
Попередній воєнний альбом Андрія Котлярчука «Добровольці. >>
У місті Парк-Сіті американського штату Юта в день відкриття кінофестивалю Sundance 23 січня відбудеться світова прем’єра другого повнометражного фільму українського режисера Мстислава Чернова «2000 метрів до Андріївки». >>
До основної конкурсної програми 75-го Берлінського міжнародного кінофестивалю вперше за 25 років відібрали стрічку української режисерки: цьогоріч - це фільм Катерини Горностай "Стрічка часу". >>
Створену Кременецько-Почаївским державним історико-архітектурним заповідником за дорученням Міністерства культури та стратегічних комунікацій інвентаризаційну комісію - не допустили до роботи представники Свято-Успенської Почаївської лаври. >>
Список із 25 об’єктів світу, що потребують збереження оприлюднив Всесвітній фонд пам’яток (World Monuments Fund, WMF). Серед об'єктів, що увійшли до переліку на 2025 рік – столичний Будинок вчителя, турецьке місто Антак'я, історична міська структура Гази та Місяць. >>
«Я зрозумів, що мушу бути українофілом – це я зрозумів цілком свідомо. І от я жадібно ухопився за українство. Кожнісіньку вільну від «офіційних занять» часину я присвячував Україні. Перша ознака національності є мова – я й нею найперше заклопотався», - писав Агатангел Кримський. >>