Досить тупцювати на місці!

У травні цього року відбудуться парламентські слухання на тему «Шляхи реформування охорони здоров’я та медичне страхування в Україні». Від вирішення питань, розглянутих на цих слуханнях, та відповідних законодавчих актів, прийнятих Верховною Радою, залежатиме робота сфери охорони здоров’я, а можливо, і саме її існування. Медики «на місцях» сподіваються, що в процесі реформування галузі буде врахована і їхня думка.

«Плоди» програми можна збирати не раніше як через п’ять років

...Проаналізувавши показники останнього десятиріччя в Україні, можна простежити тенденцію до погіршення показників здоров’я громадян. Скорочується очікувана тривалість життя, природний приріст населення залишається від’ємним навіть за умови зростання темпів народжуваності. Річ у тім, що сучасний стан системи охорони здоров’я не дозволяє повною мірою забезпечити право громадян на медичну допомогу на рівні, передбаченому міжнародними стандартами.

Сьогодні в країні існує понад 20 державних та безліч регіональних програм у галузі охорони здоров’я. Але всі вони фінансуються, відверто кажучи, не на 100 відсотків, хоч і вважаються обов’язковими до виконання. Та й заплановані малі терміни реалізації програм (3—5 років) не можуть привести до серйозного позитивного результату. Світовий досвід підтверджує: успішне досягнення завдань програми можливе тільки за 5—7 років (як мінімум!), і то за умови повноцінного фінансування.

Введена (по суті, самовільно) безрецептурна форма лікування: пацієнт забув про лікаря, а медик, у свою чергу, не може проконтролювати ефективність такої терапії. Відсутність достатнього фінансування знищило дієтичне харчування у стаціонарах, що породило безконтрольне вживання біодобавок. У палатах хворі щедро «догодовують» себе псевдоліками, купленими без відома лікаря. А потім постає законне питання: кому дякувати за одужання чи, не дай Боже, негативний результат: традиційній медицині чи рекламним агентам без освіти? Відсутність повноцінної правової основи не дає змоги контролювати роботу широкої мережі нелікарської допомоги (парамедиків), і це є великою проблемою...

І молоко за шкідливість!

Чи може приватна медицина кардинально змінити ситуацію на краще? Думаю, що ні. Як і будь–який інший вид бізнесу, вона орієнтована насамперед на отримання прибутку. Гроші вкладаються в розвиток стоматології, гінекології, урології, венерології, високотехнологічної офтальмології — тобто у ті сфери, які дають змогу швидко отримувати великі гроші, подекуди надприбутки, особливо не переймаючись ризиками, пов’язаними з боротьбою за життя людини. Проблеми мусить розв’язувати держава. Україна має подбати про правовий захист медичних працівників на випадок професійного ризику та про захист інтересів пацієнтів; покращити доступність медичної допомоги на всіх рівнях та підвищити ефективність використання наявних ресурсів охорони здоров’я.

Загалом перед вітчизняною медициною постають такі важливі завдання:

1. Забезпечити народження генетично здорового покоління, застосовуючи механізми економічної зацікавленості в результатах. Наразі вагітна ні за що не відповідає — може палити, вживати алкоголь тощо, але в будь–якому разі отримує істотну допомогу від держави.

2. Створити гарантовану систему охорони та збереження здоров’я з передбачуваними заходами відповідальності за шкоду, завдану здоров’ю.

3. Передбачити дієву компенсацію людям, які працюють у шкідливих умовах.

4. Запровадити персоніфіковане медичне страхування з урахуванням коштів на проведення профілактичних заходів, створити особисту зацікавленість кожної людини у збереженні здоров’я.

5. Затвердити стандарти надання гарантованої медичної допомоги (зокрема, й невідкладної) та протоколів, які відповідають міжнародним нормам.

Якщо цього не зробити, конфлікт, який поки що визріває на рівні кабінету, амбулаторії, лікарні, може перейти на новий рівень — соціальний. Не вдоволені будуть як пацієнти, так і медики, а наслідком цього можуть стати деструктивні процеси в медичній галузі та всьому суспільстві. Причиною виникнення конфліктних процесів можна назвати такі фактори:

1. Поголівне незадоволення медиків рівнем заробітної плати, яка відстає від середньої освітянської на 200—300 гривень. Святим обов’язком держави має бути забезпечення медичних працівників пристойним рівнем життя. Якщо лікар ледь зводить кінці з кінцями, не має нормальної квартири, жодна клятва Гіппократа не зробить його доброзичливим кваліфікованим спеціалістом.

2. Несприятливі умови праці. Сьогодні лікарі, медсестри не мають елементарного захисного обладнання для того, щоб не заразитися на роботі інфекційними захворюваннями. Медичним працівникам недоплачують відрядження, навчання на курсах підвищення кваліфікації тощо.

3. Невідповідність прав та обов’язків, покладених на медиків. Законодавство України ще якось захищає пацієнта, але заганяє в глухий кут лікаря та медсестру перед безвідповідальним, зневажливим ставленням хворих до виконання приписів спеціалістів.

4. Великі прогалини в медичних технологіях, неможливість виконати покладені завдання за допомогою наявних матеріальних та фінансових ресурсів. Лікарі з чудовими знаннями часто не мають апаратури для діагностики та лікування, реактивів для проведення лабораторних досліджень тощо.

5. Недосконалість наказів, інструкцій міністерств та відомств, які нерідко суперечать одне одному. Деякі накази та протоколи лікування не зареєстровані в законному порядку, тому не можуть мати правової сили. А підзаконні нормативні акти, які регламентують порядок надання медичної допомоги, на жаль, не завжди відповідають реаліям сучасної медицини. Переважну більшість законодавчих актів у сфері охорони здоров’я приймали на початку 90–х років, а за останні роки наша медицина дуже змінилася...

Ярослав РУДАН,
лікар–методист Кіцманської центральної райлікарні

ДО РЕЧІ

Не секрет, що впровадження обов’язкового медичного страхування гальмувалося тому, що народні депутати мали різні точки зору щодо страховика. Обговорювалися варіанти із залученням фонду загальнообов’язкового державного страхування, державної страхової компанії, комерційних страхових фірм. Після різнобічного вивчення питання всі зійшлися на думці, що страховиком має виступати тільки урядовий орган, наприклад Фонд медичного страхування України. Відповідно тепер слід визначити джерела, з яких буде наповнюватися цей фонд. Можливо, чиновники зупиняться на збільшенні оподаткування як доходів фізичних осіб, так і роботодавців. Або ж джерелом фонду стануть внески роботодавців і певна частина існуючого податку на доходи фізичних осіб. Як варіант — оподаткування тільки роботодавців та самозайнятих осіб у певній сумі, яку визначає застрахована особа.