Спасти Спаса

Києво–Печерську лавру на пару з Софією Київською, які до Всесвітньої спадщини занесені під одним номером, можуть виключити зі Списку ЮНЕСКО. Про це на виїзному засіданні у Лаврі говорили народні депутати, представники Мінкульту та Управління охорони культурної спадщини КМДА.

Перлина Києво–Печерської лаври — Церква Спаса на Бере­стові — за рішенням Київської міської ради має бути передана Свято–Успенській Києво–Пе­черській лаврі. З 2002 року храм перебуває на реставрації і для відвідувачів закритий. У приміщенні стабільна, дуже низька температура. Посередині будівлі насипано велику купу піску. Це, в принципі, єдина ознака ремонтних робіт. Неозброєним оком видно, що над фресками вже давно ніхто не працював і що стіни законсервували до кращих часів. Коли ж церкву передадуть церкві, духовенство обіцяє відновити богослужіння в архітектурній пам’ятці з напівзруйнованими фресками ХІІ століття. А це, за словами гендиректора Національного Києво–Печерського заповідника Сергія Кролевця, призведе до руйнування пам’ятки, що потягне за собою її виключення зі Списку ЮНЕСКО.

«Церква Спаса на Берестові ніколи не слугувала як приходська. Храм не розрахований для богослужінь. Для цього треба значно переробити всю пам’ятку. Ви зайшли і помітили, що храм не опалюється. Це дає можливість із холодного періоду входити спокійно в теплий. Якщо проведуть сюди опалення, яке потрібне для богослужінь, то це призведе до переробок. Маємо приклад руйнування, коли у 95–му році через необдумані дії чиновників було дозволено, щоб церква Спаса стала діючою. Тоді було зруйновано частину живопису, в малюнках зробили отвори, на стіни навішали ікони, з’явилася кіптява, підвищилася вологість. Храм не має іконостасу, місць для господарських потреб. Тут може знаходитись тільки обмежена кількість людей. Відповідно, храм може використовуватися винятково як музей», — пояснює Сергій Кролевець.

Церква Спаса на Берестові побудована у 1113—1125 роках коштом князя Володимира Мономаха, який мав намір влаштувати в ній родинну усипальницю. Тож із самого початку вона не була розрахована на масові богослужіння.

Із підвищеним занепокоєнням народних депутатів із Комітету Верховної Ради з питань культури і духовності й генерального директора заповідника відносно церкви Спаса не погоджуються і в Міністерстві культури, і саме духовенство Свято–Успенської Києво–Печерської лаври.

«Це, безумовно, все накручено. Міністерство не давало згоди, щоб церкву було передано церкві. У нас є всі документальні підтвердження. Заповідник як установа підпорядкований Міністерству, а комплекс пам’яток є власністю міста. У Міністерстві цікавляться, куди поділися виділені на реставрацію храму понад 40 мільйонів гривень. Адже жодних робіт тут так і не починали. У столичній адміністрації запевняють, що теж допомагали грошима», — обурена «накрученим» конфліктом Ольга Бенч, заступник міністра культури і туризму.

Натомість голова Комітету Верховної Ради з питань культури і духовності Володимир Яворівський запевняє, що загроза є, адже рішення міської ради про передачу церкви Спаса доведені до виконання з березня 2009 року.

«Ми категорично проти, щоб там проводилися богослужіння чи Київського патріархату, чи Московського. Це не духовне питання. Треба врятувати церкву Спаса, не допустити богослужінь і зробити з неї музей. Треба прийняти закон, щоб Києво–Печерський історико–культурний заповідник разом із 120 пам’ятками архітектури належав державі, а не був власністю міста. Ми звернемося до Генеральної прокуратури, яка може відмінити це ганебне рішення міської влади. Те, що церкву передадуть монахам, у Київраді пролобіював настоятель Києво–Печерської лаври, міський депутат від Партії регіонів Павло Лебідь. Ми не конфліктуємо з ним як із настоятелем, але як із депутатом не погоджуємося», — пояснює мету виїзного засідання Яворівський.

Архімандрит Варсенофій із казначейства Свято–Успенської Києво–Печерської лаври каже, що він не проти, аби заповідник опікувався церквою Спаса і проводив ремонтні роботи. Однак храм має бути храмом, а не тільки музеєм. «У 2002 році було закладено реставрацію. Відтоді сім років пішло коту під хвіст. Мені Володимир Яворівський каже, що духовенству потрібно трішки терпіння і держава відновить храм. Ми були б раді, якби ці роботи виконували. Але я так дивлюся, що вони церкву Спаса використовують, щоб отримувати гранти від ЮНЕСКО, і нічого не роблять. Тому ми маємо втручатися. Храм руйнується, а господаря немає. Вони бігають і показують, що от через це потрібно виключити Лавру зі Списку ЮНЕСКО. Це просто політика. У представників ЮНЕСКО не було ніяких до нас зауважень. Це не комісія хоче внести нас у червоний список. Це наші політики просять виключити Лавру і хочуть, щоб її занесли у список об’єктів, які знаходяться під загрозою, щоб потім сказати, що УПЦ Московського патріархату зруйнувала Лавру до такого стану, що її виключили зі списків ЮНЕСКО. Тому, мовляв, потрібно передати у Київський патріархат.

Ми сподіваємося, що церкву Спаса передадуть нам і там буде відновлено богослужіння за несуворим графіком — раз на тиждень або два рази на місяць. Це не музей, а діюча церква. Інакше для чого цей храм будувався?

Ми вже два роки чекаємо, щоб церкву Спаса передали Свято–Успенській Києво–Печерській лаврі. Київрада як власник уже передала. Але для закінчення довготривалої процедури має бути наказ від Міністерства культури і договір із заповідником. Крім розпорядження, ми нічого більше не маємо», — зазначає архімандрит.

Очевидно, що після виїзного засідання Мінкульт наказу не підпише, договір не буде укладено і церкву Спаса церкві не передадуть. Однак коли храм стане доступним для простих смертних, поки що не відомо. Залишається тільки дивитися на зачинені двері церкви Спаса і думати, що, може, сьогодні нарешті там працюють реставратори, і фрески будуть врятовані.