Рабин Олександр Духовний.
Свято звільнення з рабства відзначається упродовж трьох тисяч років. Одним із найбільших дарів того духовно–історичного звільнення стала Свята Книга, що є основою трьох світових релігій — іудаїзму, християнства й ісламу. Об’єднує ці релігії також місто Єрусалим, де свого часу було збудовано перший в історії людства храм Єдиного Бога. У тому храмі молився й Христос. Його Воскресіння називається Пасхою, подібно до старозавітного Песаху, який символізує перемогу життя і свободи над смертю і рабством. Довгий час ці однокореневі свята представлялися зовсім різними — через намагання політиків «поділяти і володарювати». Про те, як нині можна оновити розуміння сенсу великого свята, наша розмова з головним рабином Києва та України громад прогресивного іудаїзму Олександром Духовним.
— Ребе Олександре, що об’єднує Пасху іудейську і християнську?
— Для мене і єврейська Пасха, і християнська — це свято пошуку Бога в людині. Це воскресіння сподівань тих, хто взяв за основу п’ять книг Мойсеєвих. У Талмуді дуже добре про це сказано: «Люби Бога в людях, яких Він створив». Легко сказати: Бог є. Важче розгледіти Його у людині, яка живе чи працює поруч із тобою. Усі люди є дітьми одного Бога. У євреїв, християн, мусульман, усіх людей, хто вірить і хто не вірить, набагато більше спільного, ніж різного.
— Серед християн досі побутують дивовижні міфи, скажімо, що, випікаючи пасхальну мацу, євреї мають обов’язково додати до тіста хоч краплю «християнської крові»...
— А чому б не мусульманської? (Сміється. — Ред.). Якби ми жили в мусульманській країні, цей міф міг би і там поширитися. Утім мусульмани розуміють, що це неможливо, бо наполегливо вивчають Коран. А основою Корану є п’ять книг Мойсеєвих, де написано: «Не їж крові, бо там душа людини». Душа належить не людині, а Богові. В іудаїзмі категорично заборонено вживати будь–яку кров, навіть тварин і риб.
— Відомо, що в єврейській традиції особливо стежать за чистотою харчування, а з м’яса тварин слід ретельно вимивати кров...
— В іудаїзмі є 613 заповідей, серед них лише за дві дається винагорода. Перша заповідь входить до загальновідомих десяти: поважай батька і матір, і роки життя твого буде продовжено. Це величезна нагорода від Бога — продовжене життя. Батько і мати зробили оболонку, в яку Бог вдихнув душу. Поважаючи батьків, ти поважаєш Бога. І в цьому є справедливість. А друга заповідь — про ставлення до тварин. Не можна в один день різати корову і її теля, бо корова страждатиме. Не можна в одну упряж запрягати різносилих тварин, бо одна з них страждатиме. Якщо ми будемо виконувати також і цю заповідь — тоді роки нашого життя буде продовжено. Людина так влаштована, що хоче їсти м’ясо. До Ноя всі були вегетаріанцями. Так вважається в іудаїзмі. М’ясо стали їсти люди одинадцятого покоління після Адама. Але ми не повинні завдавати страждань тваринам, яких убиваємо. Тому є спеціально підготовлені різники, яких називають шойхетами, вони навчаються свого фаху два роки: вивчають фізіологію тварин, різновиди ножів. Треба вбити тварину так, щоб вона одразу померла і не страждала.
Незрозуміло тільки, до чого тут маца? Це хліб бідності, як написано в Торі. Без дріжджів, тільки борошно і вода. Його слід приготувати за 18 хвилин — замісити, розкачати тонким шаром і запекти, щоб тісто не встигло забродити. Ми їмо такий хліб на згадку про Вихід із Єгипту. Розповідається у Торі, що євреї так поспішали вийти з Єгипту, що в них не було часу випекти звичайний хліб.
— Є ще один міф розбрату: про «народ–христопродавця». У декларації ІІ Ватиканського собору 1962 року стверджується, що Католицька церква «шкодує про ненависть і гоніння проти іудеїв». Коли і навіщо з’явилися оповідки, що «євреї розіп’яли Ісуса»?
— Доведено, що цього не могло бути. Таємна вечеря, після якої Ісус був зраджений учнем і схоплений, — це було під час іудейської Пасхи; Ісус зустрічав її, як ми зустрічаємо цьогоріч, із 8 на 9 квітня. Тоді це було з четверга на п’ятницю. Ісуса розіп’яли у п’ятницю. Але зазначу, що євреї, за традицією, не могли нічого робити ні у свято, ні в суботу. До того ж евреї не карали на смерть. Лише двічі в іудаїзмі було застосовано смертну кару. Сангедрин — так називали суд, що виносив рішення щодо смертної кари, навіть якби і зібрався у свято, то, згідно з єврейськими законами, смертну кару не можна застосовувати відразу. Упродовж місяця людину повинні тримати у в’язниці, по всіх базарах та інших людних місцях глашатаї мають розповідати, що такого–то засуджено до смертної кари. Врешті, розп’яття — це не іудейська кара, а римська.
Подивімося сучасним поглядом. У вівторок, за два дні до єврейської Пасхи, Ісус зі своїми учнями в’їжджає до Єрусалима через Золоті ворота на білому ослі — так мав в’їхати спаситель євреїв. Після відвідання Ісусом Храму його учні мовили: «Ось цар іудейський!». Уявіть: у непокірній провінції Римської імперії, де постійно спалахували повстання, хтось каже: «Оце визволитель!». Що зробив би в такому випадку тиран, наприклад Сталін? Те саме зробили і римляни. Вони схопили особу, довкола якої згуртувалися люди, які вірили, що він може визволити євреїв від римського ярма.
Християн, послідовників Ісуса, спершу переслідували. Але коли Візантійська імперія у 4 столітті прийняла християнство як державну релігію, вона почала навертати в християнство всіх — так легше було контролювати населення.
— Отже, цей міф поширився, коли християнство стало «релігією імперії». Сьогодні релігія у нашій країні уже не є одержавленою. Чи можливо, щоб віра не роз’єднувала, а об’єднувала? Щоб християни й іудеї спілкувалися просто як люди?
— Це не лише можливо, це потрібно. Євреї, мусульмани, християни не мають сперечатися, «хто кращий». Ми всі йдемо до одного Бога. Усі релігії відповідають на чотири основні питання: як правильно жити, як стати кращим, як молитися і що буде після смерті. На ці питання відповіді дуже схожі. Ми всі створені за образом і подобою Бога, тобто вільними, справедливими і милосердними — і це нас об’єднує.
— На жаль, в українських школах не вивчається релігієзнавство, а студенти і навіть співробітники наукових інституцій не завжди прагнуть знати правду про релігії...
— Ми повинні зрозуміти, що людство — це одна родина, що ми маємо стояти один за одного, вивчати і розуміти традиції народів. Між євреями й українцями є багато спільного. За часів СРСР нас об’єднувало те, що ні українці, ні євреї не знали своєї історії. Утім коли ми слухаємо пісні українською і мовою ідиш — це одна і та сама душа співає. Один із головних в’їздів до стародавнього Києва називався «Жидівськими воротами»; перша літературна згадка про Київ — у листі київських євреїв X століття, знайденому в ХІХ столітті в Єгипті.
— Якщо так багато спільного між нашими народами і євреї так давно мешкають на українських теренах, чому по синагогах України поширена Тора лише російською мовою?
— Це не зовсім так. Нещодавно в Україні, за сприяння посольства Ізраїлю, почав діяти міжнародний проект «Тора мовою народів світу», який ініціювала в Ізраїлі фундація «Біблійські цінності». На аркушах пергаменту ми писатимемо Тору українською мовою. Кожен охочий мешканець України зможе долучитися до цієї великої справи. Адже Бог створив Тору для всіх людей.
Рабин Олександр Духовний
Народився у Києві в 1950 році. Закінчив Київський політехнічний інститут, аспірантуру. За фахом металург, працював в Інституті електрозварювання ім. Патона НАНУ. Автор 20 винаходів, 40 наукових праць. У 1994 році розпочав освіту в Лондонському університеті. Магістр філософії, захистив богословську дисертацію. У 1999 році, після навчання в Академії рабинів, повернувся до Києва. Тоді ж був обраний і до сьогодні є головним рабином Києва та України громад прогресивного юдаїзму.
Мойсей, виконуючи волю Всевишнього, разом із братом Ароном закликали фараона відпустити іудеїв помолитися своєму Богові в пустелі. Фараон відповів, що він сам є богом і ніякого іншого Бога не визнає. 10 разів Господь посилав Мойсея і Арона попереджувати фараона, що якщо він не відпустить євреїв, то на Єгипет впаде Його кара. І лише після десятої кари, коли за одну ніч ангел смерті забрав усіх єгипетських первістків, фараон погодився, щоб євреї вийшли з Єгипту.
На 50–й день виходу з неволі Мойсею було дане вчення Тори на горі Синай. Євреї нарікали на Мойсея і шкодували за Єгиптом. Тому народ пробув у пустелі 40 років, поки не помер останній, народжений рабом.
Свято Песах — сімейне, починається з вечора 14–го на 15–те нісана і триває сім наступних днів. З єврейських осель виносять квасний хліб, адже в час Песаха слід їсти лише хліб прісний, мацу — символ виходу з рабства. Інші заповіді свята — гостинність, подання милості. В родинному колі здійснюється основна заповідь свята Песах — седер. Перед початком господиня запалює свічки, промовляючи благословення. Святкова трапеза розпочинається словами: «Кожен, хто голодний, хай прийде і їсть, усі, хто нужденний, розділять надію Песаха».
На столі, застеленому білою скатертиною, на великій тарілці (кіарі) розкладають ритуальні страви: харосет — суміш із тертих яблук, кориці, горіхів і вина, що за кольором нагадує глину, з якої евреї–раби виготовляли цеглу в Єгипті; бейца (зварене круто яйце) — символ перемоги життя над смертю; марор (гірка трава) і хазерет (тертий хрін) — символізують гіркоту рабства; карпас (свіжа зелень) — нагадує про весняне відродження природи. Серед символічних страв — смажений шмат баранини на кісточці (в пам’ять про пасхальну жертву). Поруч із кіарою ставлять тацю з трьома листками маци, а також посудину з солоною водою, що символізує сльози рабства. Під час святкування випивають чотири келихи вина. П’ятий келих стоїть дещо окремо — для пророка Іллі — як надія на месіанську еру миру, милосердя та справедливості.
До останнього — не вірилося. Не сподівалося, що люди, які десятиліття не ходили до старої церкви, прийдуть до нової. Але сталося. У день першої служби Божої (цьогоріч на Трійцю) в новозбудованій Свято-Покровській церкві в селі Літки, що на Київщині, ледь умістилися всі охочі. А церква велика, ошатна. >>
На День Конституції їхав у своє рідне село Куликів, аби у тамтешньому храмі на сороковий день віддати належне пам’яті свого родича Василя. По дорозі з Кременця згадував дні нашого спілкування... Водночас не міг позбутися невдоволення, що мушу переступити поріг церкви Московського патріархату. >>
Інцидент 8 травня («УМ» про нього вже писала), коли три найвищі чини УПЦ Московського патріархату«вшанували сидінням» захисників своєї і їхньої Батьківщини (серед яких половина загиблі) — спричинив хвилю шокового здивування і обурення. >>
Щодня ми бачимо реальні воєнні дії, які здійснює Росія проти України — обстріли «Градами», артилерійську зачистку мирних населених пунктів. Ми знаємо про «гуманітарну допомогу» з Росії, неспростовні факти постачання Кремлем на Донбас військової техніки та боєприпасів. Як даність уже сприймається інформація про регулярні російські війська на окупованих територіях. >>
Якби не повість Івана Франка «Борислав сміється», включена до шкільної програми, навряд чи багато пересічних українців дізналися б про невелике місто нафтовиків на Львівщині, де нині мешкає 35 тисяч осіб. Хоча насправді це — особливий населений пункт, єдиний у світі, побудований на промисловому нафтогазовому та озокеритному родовищах із численними джерелами мінеральних і лікувальних вод. >>
Цього року Великдень відзначали в один день усі християни. А всі православні церкви України, судячи з усього, ще й ідейно «майже разом». Адже Україна стоїть на порозі очікуваного, вимріяного і такого потрібного акту — об’єднання православних церков у єдину помісну Українську церкву. >>
