Вавельський замок. (Фото з сайту www.krakow.pl)
...Причину непередбаченого запізнення в гості довелося вигадувати на ходу. Банально послався на заклопотаність роботою. Мовляв, був на відкритті в міському сквері пам’ятника Шубіну. Отому самому духу, який є невід’ємним атрибутом вугільного підземелля Донецька і всього шахтарського краю. А що? Бо коли раніше про цього місцевого персонажа усної народної творчості тут знало кожне дошкільня, то тепер його скульптура може стати місцем паломництва навіть для закордонних туристів.
А ось так невинно розіграти друзів наважився, перебуваючи під враженнями від недавніх відвідин польського міста Кракова, де туристів приваблюють ще й не такими колоритними легендами і пам’ятниками.
Побачене на території відомого Вавельського замку наштовхуло на думку: щодо чомусь не відкритих пам’ятників у нас, як кажуть, роботи — непочатий край. Ідеться не тільки про монумент Шубіну в Донецьку. З таким самим успіхом мав би право на існування у столиці пам’ятник змію на схилах Дніпра. Пам’ятаєте? Жив колись тут такий поганець, який узяв моду щороку брати з киян данину: молодого парубка чи дівку. І брав, паразит, аж поки його Кирило Кожум’яка великою булавою не увігнав у землю.
Так само може претендувати на скульптуру і Соловей–розбійник, який нікому не давав проходу, аж поки не зустрівся йому Ілля Муромець...
Жарти жартами, проте в Кракові зробили все, аби перетворити моторошну і водночас симпатичну легенду на визначну туристичну пам’ятку Вавельського замку. Мається на увазі печера у вапняній кручі над Віслою, де колись, розповідають, жив страшний дракон. Періодично потвора вилазила з нори і шукала собі поживу. Спершу жерла худобу, а потім почала полювати на тутешніх мешканців. Причому, за однією з версій, дракон був неабияким гурманом і вимагав собі на обід найгарніших місцевих дівчат. І тривало так доти, доки один із відчайдухів не обхитрив істоту. Він підсунув йому тушку барана, начиненого сіркою. У дракона після такого обіду почало пекти в животі, і бідолаха побіг до Вісли пити воду. Пив–пив, аж поки не луснув.
Думаєте, в замку на високій кручі тепер стовбичить пам’ятник отому хитрому переможцю? Зовсім ні. Бо тут узялися увічнювати потерпілого дракона. По–перше, та ж печера з підсвічуванням, куди можна не тільки зайти пішки, а й опуститися спеціальним ліфтом, тепер перетворилася майже на меморіал (усього ця підземна геологічна пам’ятка має довжину 270 метрів, а для огляду туристам пропонують 81 метр галереї). По друге, неподалік на кам’яній брилі стоїть скульптура легендарного дракона з величезними пазурами. А з пащі зубатої потвори щохвилини виривається полум’я — на втіху туристів. І по–третє, дракон давно перетворився на один із символів міста, і тепер його зображення можна побачити на різноманітних сувенірах — від чашок до футболок.
Самі мешканці міста, зрозуміло, з повагою і водночас із гумором ставляться до колоритного символу. Приміром, уродженка Кракова Магдалєна на моє наївне запитання, чи не боїться вона ходити неподалік печери, взялася кокетувати. Мовляв, дракон хапав не всіх підряд, а молодших дівчат і тільки найпривабливіших. Довелося заспокоїти молодицю: її потвора схопила би в першу чергу... Аж тільки після цього співрозмовниця висловила власне ставлення до колоритної пам’ятки. «Давня легенда, печера та пам’ятник Вавельському дракону, звісно, розрахована на юних слухачів та глядачів, — каже вона. — Але й дорослі туристи ніколи не уникають можливості оглянути печеру, побувати біля пам’ятника і сфотографуватися тут».
А її співвітчизниця Ядвіга, яка неподалік продавала зголоднілим туристам смачну випічку, по–своєму розповіла про ставлення до потвори–символу. «Я була б не проти, аби дракон тут мешкав і зараз, — каже жінка. — Бо он скільки зараз розвелося, гм... скажемо так, дівчат, яким давно пряма дорога до печери у скелі».
Певна річ, у Вавельському замку, який для всієї країни означає те ж саме, що, наприклад, для Росії Кремль, є на що подивитися й окрім пам’ятника дракону. Та все ж на тлі низки унікальних архітектурно–історичних пам’яток замку легенда і монумент стали саме тією роздинкою, якою можуть похвалитись далеко не всі відомі й визнані туристичні об’єкти світу.
Узагалі Краків завдяки величезній кількості архітектурних пам’яток дуже нагадує музей під відкритим небом. Особливо це стосується так званого Старого міста, де кожна вулиця і кожна споруда має цікаву історію і оповита сивими легендами. Приміром, на площі Матейки туристів приваблює своєю архітектурою костьол святого Флоріана. Нинішнє його приміщення зведене в XIV столітті, хоча перший храм на цьому місці збудували ще в 1185 році. І, як водиться, не обійшлося без легенди. Мовляв, свого часу для підняття престижу Кракова сюди вирішили перевезти мощі мученика Флоріана. Воли, які тягли віз із мощами, дотьопали до околиць міста і раптом зупинилися, немов укопані. І перегодя нарешті зрушили з місця, аж коли король та єпископ пообіцяли побудувати на цьому місці костьол. Свою обіцянку вони, зрозуміло, виконали.
А взяти Маріацький костьол на Ринковій площі, який у середні віки був найголовнішою святинею міста. Із цією спорудою пов’язано навіть кілька легенд. І одна з них, яка стосується безпосередньо спорудження костьолу, — «окрім дітей до 16 років».
Отже, збудувати унікальне приміщення свого часу взялися дві впливові сім’ї, які між собою ворогували (такі собі тутешні Монтеккі й Капулетті). І ось, аби пришвидшити будівництво, ці два роди вирішили об’єднатися: створили ще одну сім’ю з власних дітей. Але боротьба за першість тривала, тому тут домовилися: молодята займатимуться спорудженням двох башт окремо. А хто із них зробить башту вищою та кращою, той потім і верховодитиме в сім’ї.
Даремно раділи батьки хлопця, вважаючи, що він ліпше впорається із завданням. Бо після весілля молода дружина так активно виконувала «подружні обов’язки», що на ранок у чоловіка вже не залишалося сил. Отож її башта росла набагато успішніше. Та потім будівництво, за яким із цікавістю спостерігали мешканці Кракова, примирило дві сім’ї, і питання «Хто в домі хазяїн?» відпало саме по собі.
Ота вища, 81–метрова башта, біля якої тепер завжди безліч туристів, у середні віки була сторожовою і водночас сигнальною. Щоранку сурмач повідомляв про початок дня, а ввечері — про закриття міських воріт. Так тривало починаючи з 1392 року, аж до другої половини XVIII століття. І знову легенда, яка бере свій початок із XIV століття. Одного дня сурмач із високої башти, як і належить, найпершим помітив ворожі війська, що прямували до міста, і встиг подати сигнал про небезпеку. Та ворог теж не дрімав: просвистіла татарська стріла, випущена влучним стрільцем, і сигнал урвався.
Відтоді в місті досить своєрідно вшановують відважного земляка. Із настанням кожної наступної години по черзі на всі чотири боки світу лунає над центром мелодія сурми, яка раптом різко обривається. Бувалі люди порадили нам чекати звук сурми у дворику за Маріацьким костьолом. Адже на цей бік сучасний сурмач нагорі грає останній, четвертий, раз, а потім навіть махає туристам рукою, що вважається гарною прикметою.
Дуже прикметно, що легенда про середньовічного сурмача користується попитом не тільки у зарубіжних туристів, яких в усі пори року багато на вимощених каменем вулицях стародавнього Кракова, а й у самих поляків. Адже ще в 1927 році ця мелодія стала позивними першої програми Польського радіо і є знаковою для всіх мешканців країни.
Краків — і це дуже добре помітно — починає вражати прибулого сюди деякими своїми особливостями ще на порозі. Тобто прямісінько на вокзалі. Я особисто звернув увагу на таку деталь. Через відчинені вікна до приміщення залізничного вокзалу вільно залітали голуби, яким, зважаючи на холодний березень, не зайве було тут погрітися. Птахи вільно розгулювали підлогою, поважно сиділи на лавках, а деякі не без цікавості поглядали на апетитні пиріжки та булки на розкладках кіоску. Що вже тоді казати про ту ж центральну Ринкову площу, де голубів, як на так званому пташиному базарі! Тільки й різниці, що вони не здіймають неймовірного галасу, а поводяться стримано й поважно. А ще залюбки беруть їжу з рук туристів, а позуючи для фото чи відеокамер, можуть запросто сісти не тільки на плече, а й на голову.
Не знаю, як ви, а я вже нітрохи не здивувався, коли почув, що краківські голуби, виявляється, теж із легенди. Сталося це в ті непрості часи, коли Польща в 1138 році розпалася на кілька малих князівств. А трохи згодом історичний персонаж Хенрік IV сів на краківський трон і вирішив об’єднати всі землі. Та для цього потрібно було мати «добро» від самого Папи Римського. Але де взяти кошти на далеку дорогу? Купці–скупердяї не хотіли давати гроші в борг, і тоді хтось порадив королю звернутися до місцевої відьми, яка зналася на чорній магії. Стару мегеру відшукали в лісовій гущавині, і вона погодилася допомогти. Та лише за однієї умови: гроші в короля будуть, він поїде до Риму сам, а його військо, перетворене на час мандрівки на голубів, залишиться в Кракові. Погодився король, і вже наступного дня воїни дружини, зібрані на Ринковій площі, справді стали голубами, всілися на наколишні будинки та Маріацький костьол і стали чекати повернення короля. А той так і не доїхав до Риму, бо «протринькав» гроші. Відьма ж тим часом безслідно зникла, а «розчарувати» військо вже ніхто не зміг. Отож і досі на Ринковій площі чекають оті голуби–воїни свого короля з короною...
Словом, про Краків та про його унікальні архітектурні пам’ятки чи ті ж легенди, з ними пов’язані, можна дуже довго розповідати та слухати. Хоча побуваши в місті, де ніколи не скаржилися на відсутність уваги з боку туристів, укотре пересвідчуєшся в правоті відомої істини: таки краще раз усе це побачити, ніж сто разів про нього почути.
...А легенда про Вавельського дракона мала цікаве «домашнє» продовження. Одній із колег привіз як сувенір невеличку шкатулку із зображенням пам’ятника симпатичній потворі зеленого кольору. Реакція необізнаної з «подвигами» краківського дракона жінки була закономірною. «Подумаєш! — пирхнула вона. — Знайшли собі символ міста. Та в нас цей «зелений змій» теж може бути символом буквально кожного міста чи села. Тільки й того, що пам’ятники йому поки не ставили...»
Не знаю, як кому, а мені найбільше сподобалося оте багатообіцяюче «поки».
Сконцентрувавши найбільше міжнародних банків та облаштувавши у своєму порту базу для найбiльших круїзних лайнерів світу, воно справляє враження пістрявого космопорту, в якому комфортно почуваються представники найнесподіваніших етносів і націй. >>
...Шрі-Ланка з’являється під крилом літака зненацька і нагадує згори зелений листок, що загубився серед смарагдово-синіх вод Індійського океану. Більша частина острова вкрита густими тропічними лісами, помережаними звивистими лініями численних ланкійських рік. >>
На Поділлі серед природних феноменів більш відомі Дністровський каньйон та Подільські Товтри, які, за результатами iнтернет-опитування, потрапили до семи чудес природи України. Адже вони доступні погляду кожного. А про занурений у вічну темряву світ подільського карсту, масштаби якого важко піддаються уяві і який тільки частково відкрив свої таємниці, знає обмежене коло осіб. >>
Якщо є бажання пізнавати щось нове, відсутність закордонного паспорта і кругленької суми не перепона. Святковим дивом може стати подорож в Україні. І необов’язково їхати у розрекламовані Львів, Чернівці, Ужгород чи Київ. Про нові маршрути і їх цікавинки розповiдають ведучі подорожніх рубрик на телеканалах Валерія Мікульська і Наталія Щука. >>
Стереотипи — річ уперта: більшість вважає, що курортна Туреччина — то передусім Анталія. І весь прилеглий до неї південний регіон — Аланія, Кемер, Белек... Туди вітчизняні турфірми традиційно скеровують клієнтів, пропонуючи готелі на різні смаки, туди відправляють чартерні літаки. >>
Ми йдемо по маршруту, прокладеному понад тисячоліття тому. На шляху — вимурувані з дикого каменю церкви, обнесені кріпосними стінами монастирі й замки феодалів, середньовічні притулки для пілігримів (альберге) і харчевні. А попереду, позаду — пілігрими, що йдуть в одному напрямку — до іспанського міста Сант-Яго де Компостела. >>
