Європа допоможе, але занепокоєна

В української влади вчора був європейський день. До Києва з’їхалися президент парламенту Євросоюзу Ганс Герт Поттерінг, голова Парламентської асамблеї НАТО Джон Таннер, доповідачки Комітету ПАРЄ з питань дотримання зобов’язань Ренате Вольвенд та Сабіна Лойтгойзер–Шнарренберг. Кожна з делегацій зустрічалася з Президентом Вік­тором Ющенком, спікером парламенту Володимиром Литвином і народними депутатами. З такої нагоди ВР, чию роботу наприкінці минулого парламентського тижня блокувала Партія регіонів, навіть вирішила попрацювати «понаднормово». Учора парламентарії зібралися на позачергове засідання, в рамках якого не лише послухали президента Європарламенту, а й позаймалися своєю безпосередньою — законодавчою — справою.

Ганс Герт Поттерінг до сесійної зали на Грушевсь­кого, 5 приїхав із Кабміну, де спілкувався з першим віце–прем’єр–міністром Олек­сандром Турчиновим (і, зокрема, висловив надію, «що законодавчі ініціативи українського уряду знайдуть підтримку у Верховній Раді й Україна продовжить співпрацю з Міжнародним валютним фондом).

Поважний гість одразу завоював прихильність патріотичних депутатів, почавши свою промову українською. Натомість правий сектор зали, де сидять комуністи й Партія регіонів, слухав главу Європарламенту нашорошено. Адже президент єдиного європейського органу, який обирають прямим голосуванням, не шкодував захоплених епітетів на адресу Помаранчевої революції, висловлював подив із приводу того, що сусідня для нас Росія досі за прикладом Європи не визнала Голодомор 1933 року геноцидом українського народу, та ще й із гордістю нагадав, що Європарламент засудив злочини комуністичних режимів. Тут уже комуністи не стерпіли й почали вголос коментувати виступ європейського гостя, а насамкінець продемонстрували йому своє «фе», залишившись набурмосено сидіти на своїх місцях, хоча решта депутатів стоячи проводжала Поттерінга оплесками.

Звісно, президент парламенту Євросоюзу не лише розсипався в компліментах «цій історичній залі, яка відіграла таку важливу роль під час історичних подій 2004 року». Поттерінг наголосив, що українські політики повинні єднатися, адже «довга і постійна політична нестабільність є серйозною проблемою для будь–якої країни та уповільнює процес розвитку необхідних реформ». «Я хотів би заохотити всіх політичних лідерів вашої країни переступити через внутрішні політичні розбіжності і працювати разом для забезпечення довгострокової політичної стабільності України», — зазначив президент Європарламенту, наголосивши, що виступає «як друг, який бажає найкращого для України».

Також пан Поттерінг акцентував на важливості для нашої держави «справжньої конституційної реформи, яка створить серйозну систему розподілу компетенцій між усіма гілками влади», судової реформи, відокремлення бізнесу від політики тощо. Він висловив сподівання, що Україна відіграватиме голов­ну роль у виконанні програми ЄС «Східне партнерство», і запевнив: Європарламент докладе всіх зусиль для успіху переговорів України з ЄС щодо спрощення візового режиму, створення зони вільної торгівлі та підготовки угоди про асоційоване членство.

Окрім того, президент Європарламенту зазначив, що Європейський Союз і Україна мають розробити спільну стратегію енергетичної безпеки на принципах Енергетичної хартії. За словами Поттерінга, енергетична криза, яка виникла в Європі через конфлікт України з Росією, «викликала серйозне занепокоєння в Євросоюзі», який тепер переглядає свою енергетичну політику, працює над створенням спільного енергетичного ринку й обговорює «диверсифікацію енергетичних джерел». «Ця криза, звичайно, висвітлила ключову роль України в забезпеченні енергетичної безпеки ЄС і підкреслила, що Україна повинна контролювати свою енергетичну незалежність, яка безпосередньо пов’язана з політичною стабільністю та процвітанням вашої держави», — сказав європейський гість.

Після цього пан Поттерінг зустрівся з Віктором Ющен­ком, з рук якого отримав орден Ярослава Мудрого ІІ ступеня — «за вагомий особистий внесок у донесення до світової спільноти правди про геноцид українського народу під час Голодомору 1932—1933 років».