У ролі Гоголя Богдан Чернявський. (Фото Полтавської телерадіокомпанії «Лтава».)
Учора глядачі Першого каналу мали змогу подивитися першу серію документального фільму «Дороги Гоголя», яку до 200–літнього ювілею поета відзняла Полтавська обласна телерадіокомпанія «Лтава». Робота над створенням трисерійної стрічки, продовження якої можна побачити сьогодні і завтра, тривала трохи більше року. Щоправда, коштів, виділених з обласного бюджету — 240 тисяч гривень — не вистачило на реалізацію всіх задумів. Тому, наприклад, віденські пейзажі полтавські документалісти знімали напівлегально, як звичайні туристи. Попри малобюджетність, цей науково–популярний фільм привертає увагу. У «Дорогах Гоголя», зокрема, — чи не вперше у гоголезнавчій документалістиці — розкрито об’єктивний зміст деяких нібито «суперечливих» творів письменника та стосунків його з «жіночим товариством», які досі породжують чимало домислів чи й просто вигадок. Розповідь про одного з блудних синів України вийшла щира, науково виважена й естетично тривка.
Поки фахівці сперечаються, «чий» більше Гоголь — російський чи український письменник, у фільмі тонко, без афектацій, показано, що Гоголя не було б насамперед без України. Без Василівки (нині Гоголеве), без Диканьки, без Сорочинців, без Миргорода, без Полтави, без Ніжина та інших українських сіл і міст. Це потім будуть Петербург і Москва, Париж і Відень, Рим і Єрусалим. І — світова слава письменника. А здобув він її, за словами Великого Кобзаря, насамперед тому, що був справжнім знавцем серця людського і наймудрішим філософом. «Навіть найбільший поет повинен побожно схилятися перед ним як людинолюбом», — такий запис читаємо у відомому «Журналі» Тараса Шевченка.
Автор сценарію фільму — Ольга Ніколенко, професор Полтавського педуніверситету імені Володимира Короленка. «Другою» дійовою особою фільму — після ведучої — є сам Гоголь. Це, звичайно, умовність, бо Микола Васильович завжди — перший. Лише у структурі фільму його заведено ніби на другий план. У такий спосіб показано, що усе, створене Гоголем, вивищується навіть над ним самим.
В історичний фактаж документального фільму органічно вплітаються численні кадри з художніх екранізацій гоголівської спадщини та постановочні сцени у виконанні артистів Полтавського муздрамтеатру імені Гоголя (оператор–постановник Дмитро Стариков). Роль Миколи Васильовича виконує знаний із щорічного сорочинського ярмарку актор Богдан Чернявський. Він озвучує у фільмі чимало гоголівських текстів, зокрема — його листування. Але, за задумом, головним завданням актора було відтворити психологічні стани генія, розуміння ним своїх малої прози життя і великої поезії буття — через «Вечори...», «Тараса Бульбу», «Ревізора», «Мертві душі» чи «Вибрані місця...» Щоправда, інколи актору заважає статика хрестоматійності. Часом хотілося б побачити динамічніші й оригінальніші рухи, жести і погляди.
Не знаю, як іншим, а мені дуже багато промовляє контрастне поєднання у відеоряді фільму безмежних полів Полтавщини і колоритних «кам’яних мішків» Петербурга, Відня чи Риму, а в звуковому оформленні — «чистого» музичного супроводу (композитори Бортнянський, Лисенко, Мусоргський, Стравінський) та мелодій українських народних пісень. Останніми дуже професійно увиразнився психологізм саме національної ментальності гоголівської музи і українськості фільму загалом. Бо і в Петербург до Гоголя «прилітали» з України ковалі Вакули, і запорозькі витязі на зразок Тараса Бульби з синами! А італійське небо письменнику нагадувало українське. Та й писані в Римі чи Парижі «Мертві душі» (сюжет яких підказав нібито Олександр Пушкін) насправді були теж родом із України, точніше — з Миргорода. Євген Маланюк, мабуть, був недалеко від істини, коли писав, що у «Мертвих душах» Гоголь зобразив тогочасну суто українську еліту.
Вибоїни й круті повороти на трагічній дорозі Гоголя з найбільшим хистом передано у третій серії фільму, яку автори назвали «Блукання». Тут цілком по–новому розкрито зміст останньої болючої рани Гоголя, книжки «Вибрані місця з листування з друзями». Донині російське літературознавство трактує її в дусі кілерського «Письма к Гоголю» критика Бєлінського. Автори фільму поглянули на книжку інакше, не як на моралізаторське проповідництво, а як на художню сповідь письменника. Бо після несправедливої критики «Вибраних місць...» Гоголь втратив будь–яку надію на боротьбу за своє життя. «Не можна вилікувати тіло, коли зранена вся душа»!
Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>
Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>
Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>
Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>
Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>
У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>
