Ігор Тарасюк: Серед усіх розпорядників бюджетних коштів ДУС найбільше економить

Керманича ДУС Ігоря Тарасюка назвати публічним політиком важко — «завгосп» Президента не бачить нічого одіозного чи вкрай поважного у своїй роботі, щоб про неї часто говорити з журналістами, — мовляв, звичайна менеджерська праця. У кабінеті Ігоря Тарасюка (а знаходиться Державне управління справами у секретаріаті Президента) пахне старовиною. На стінах — гобелени (вони, правда, не дуже «літні» — дипломні роботи випускників Косівського інституту декоративного мистецтва), на столах — старовинні Євангеліє та домашні ікони. «Це подарунки, я навіть не знаю походження цих речей, їхню історію, — пояснює Ігор Тарасюк і бере до рук зі столу глиняну посудину, з якої на підлогу сиплеться пісок. — Цей глечик, кажуть, справжній, старовинний — начебто з періоду Херсонесу. Але я підозрюю, що це підробка». Таких, очевидно, не буде в експозиції Мистецького арсеналу, проектом якого опікується успішний бізнесмен, — там усе планується на найвищому рівні. Ігор Тарасюк запевняє: українцям подібні об’єкти вкрай необхідні. Навіть в умовах кризи. А зекономити знайдеться на чому — наприклад, на чиновниках.

Про те, як Державне управління справами виселяє колишніх міністрів із дач і намагається урізати їм комунальні пільги, що планує робити з держаними резиденціями і меблями Кучми, Ігор Тарасюк розповів в ексклюзивному інтерв’ю «Україні молодій».

«Знаменитих коней у нас на балансі вже немає»

— Пане Ігоре, як тільки ви прийшли на цю посаду, то оголосили про намір зробити з Держуправління справами дієздатний механізм, який би сам на себе заробляв гроші. Скажіть, наскільки ви наблизилися до своєї мети?

— Ми прийняли ДУС у такому стані, коли фактично усі підприємства, які входили до його складу, були збитковими. А вже за результатами 2006 року ДУС за фактичним рівнем прибутку зайняло четверте місце з серед органів управління державним майном. Хоча у нас немає великих підприємств — є резиденції, є санаторії, готелі, які ми зробили прибутковими, та підприємства, які не мають великого обігу і великомасштабних проектів. І за результатами цього року ми тримаємося в десятці найефективніших відомств.

Частину підприємств, які були у нас на балансі, ми віддали. Є указ Президента України про передачу Житомирського горілчаного заводу Міністерству аграрної політики. ДУС віддало ще у 2006 році сумнозвісний Дібрівський кінний завод і «Чайку». Так що знаменитих коней у нас уже немає.

— Ну хоч не на ковбасу їх пустили?

— Звичайно, ні! Передали Міністерству аграрної політики.

— Зважаючи на кризу, чи зменшився бюджет відомства у порівнянні з минулими роками? На чому доводиться економити?

— Та на всьому економимо! Ось наведу вам цифри: бюджет відомства у 2008 році складав 1 мільярд 223 мільйони гривень, бюджет цього року — 678 мільйонів. Для прикладу хочу сказати: бюджет 2004 року складав приблизно таку саму цифру.

—  А кажуть, у державному бюджеті України на 2009 рік уряд передбачив фінансову підтримку санаторно–курортних закладів ДУС значно більшу в порівнянні з минулим роком... На ту ж Феофанію традиційно виділяється більше коштів, ніж на сільську медицину...

— Що б там не казали, є Державний бюджет, де чітко написано: що нинішній бюджет ДУС — 66 відсотків від попереднього. Видатки на візити Президента за кордон — скорочені. Виготовлення державних нагород — скорочення. Обслуговування діяльності Президента — скорочення. Фінансова підтримка санаторно–курортних закладів ДУС (це маємо на увазі й резиденції, заповідники) — 60 відсотків від потреби. У загальному економія бюджету — 44 відсотки. Мені здається, серед усіх розпорядників бюджетних коштів в цьому році ДУС найбільше економить. Причому запроваджуємо заходи з економії тих коштів, які нам виділили. Ми скоротили 20 відсотків працівників — ніхто таких заходів не робив. Ми зменшили пакети по мобільних телефонах, переглянули тарифи, документообіг.

— А розкажіть детальніше про намагання ДУС скасувати комунальні пільги для чиновників–пенсіонерів, які користуються дачами в Кончі–Заспі та Пущі–Водиці. Після ваших спроб «радянські пенсіонери» звернулися з жалісним листом до прем’єра Юлії Тимошенко, і вона відмовилася виносити на розгляд уряду це питання, чи не так?

— Треба розуміти одне: ДУС не надає пільг. Вони регламентуються законами і постановами Кабміну. Так, на території наших санаторно–дачних закладів, за законом, мають право проживати деякі категорії чиновників. Коли постала проблема зі скороченим бюджетом, виникло і питання: чому чиновник має право платити лише 30 відсотків комунальних платежів (ми вже не говоримо про утримання території)? Тому ДУС вийшло з пропозицією до Кабміну: всі повинні сплачувати те, що спожили. Ми не хочемо заробляти на цьому, але людина мусить бодай платити за користування електроенергією, газом та теплом — у нашому бюджеті немає відшкодування цих платежів. Це нормальне явище. Однак Кабмін відповів: в умовах кризи ми не маємо права створювати соціальну напругу на території санаторіїв. А довелося б міністрам, прирівняним до них категоріям, суддям (залежно від розміру будинку — 50 чи 100 метрів) — сплачувати по 800—900 гривень на місяць.

«Усі колишні міністри з державних дач тепер з’їжджають цивілізовано»

— Свого часу ви розповідали про виселення чиновників із дер­жавних дач. І деякі з них, виїжджаючи звідти, навіть унітази зривали, залишили тільки труби і позривані дерев’яні панелі...

— Було таке...

— І когось за останні роки виселяли?

— Практично всіх, хто не має право проживати на цій території.

— І кого ви маєте на увазі?

— Для прикладу, приходить новий міністр і просить надати йому будинок для відпочинку. Після закінчення його каденції, приходить новий міністр — старого ми виселяємо. Надсилаємо листа: у зв’язку з припиненням ваших повноважень просимо звільнити помешкання. І всі цивілізовано з’їжджають.

— П’ять років тому ви називали випадки незаконного продажу державного майна, різноманітні зловживання, порушені карні справи. Щось було доведено до логічного завершення? Хтось поніс відповідальність?

— У 2004 році рахункова палата КРУ виявила в ДУС на 900 мільйонів зловживань. Потім ці всі справи були передані в Генпрокуратуру, за цими фактами були судові справи. Найбільш характерним прикладом був готель «Дніпро», який ми впродовж двох місяців повернули у власність держави. Зараз ми й досі ведемо близько 200 справ, які перебувають у різних стадіях в судових інстанціях. Багато судових справ по «Артеку», по землі. Справа по готелю «Україна» досі перебуває в суді. Поки що програних справ ми не маємо. Але є чимало і заморожених: наприклад, будинок по Інститутській, 18 — там свого часу було виділено п’ять квартир. Одному з чиновників надали помешкання, наприклад, на підставі заяви, у якій він написав: прошу виділити мені квартиру в центрі міста, тому що мені далеко добиратися на роботу.

— А справи, які пов’язані з Бакаєм, — темні й безперспективні?

— Важко сказати. Наскільки мені відомо, усі справи по Бакаю були закриті рішенням суду. Однак нас не повідомляють про перебіг цих справ і не залучають до них як учасників процесу.

«У президентському літаку не буде золота»

— Скажіть, які найбільш дороговартісні придбання для Президента, уряду за ці роки здійснювалися? І чи найближчим часом плануються? Наприклад, літаки...

— Наявний авіапарк нашої державної авіаційної компанії на сьогодні закінчує своє існування, літаки виходитимуть з обігу починаючи з 2010 року: спочатку ми виводимо одну машину, через рік — ще одну. І на 2012 рік у нас фактично не лишається жодного літака, який міг би перевозити вищих посадових осіб. Нові літаки — це ще й економічно обґрунтована потреба. У нас є Іл–62 — це машина, яка в середньому бере вісім тонн палива за годину польоту. Сучасна машина європейського класу за такий же час бере дві тонни. А вартість палива — приблизно тисяча доларів. Ось і виходить, що, маючи наліт, який є по всіх наших перевезеннях, за п’ять років ми окупаємо нову машину — це тільки на економії палива. Я в же не говорю про терміни служби й сучасність. Тому ми вибудували цілу програму щодо реорганізації державного авіапідприємства. У ній передбачалася закупівля двох короткомагістральних літаків українського виробництва — Ан–147 (щодо якого ми підписали контракт, але немає фінансування). І один далекомагістральний літак іноземного виробництва — його ми придбали рік тому. І зараз він знаходиться на виготовленні салону.

— Це буде дороге оздоб­лення?

— Ні, недороге. Там не буде ані золота, ні жодних інших речей, не потрібних для польотів.

— Дорогих придбань більше не планується?

— Ні, більше нічого.

— А машини?

— Ми не купували машин уже давно. Користуємося тим автопарком, який нам дістався у спадок. За п’ять років ми купили десять «Шкод». Навіть не купили, а взяли їх у лізинг.

«Президент не житиме в Маріїнському палаці»

— Що відбувається зараз із Маріїнським палацом?

— Він на реконструкції, яка передбачає кілька етапів: по–перше, зміцнення фундаменту, адже схил спливає, і Маріїнський палац почав тріщати — його розриває на дві частини. Навколо фундаменту ми забили більше 800 паль, які його тепер триматимуть. Друга частина роботи — це реставрація стін, внутрішніх інтер’єрів. І третє: ми зробили великий інженерний блок, систему кондиціонування. Ще плануємо відкрити центральний, парадний вхід. Після реконструкції палац і надалі виконуватиме свої функції резиденції.

— Там не буде Президент жити, як планувалося раніше?

— Ні, не буде. Проект не передбачає місця для проживання. Єдине, що ми зробили, — це в дальньому крилі, яке раніше не використовувалося, розмістили конференц–хол, де відбуватимуться офіційні зустрічі чи прес–конференції. Додали ще ми кухню для проведення офіційних обідів.

— А Маріїнський палац буде доступний для туристів?

— Звичайно! Ми вже маємо хорошу практику з Будинком із химерами. Ось кажуть, що ми його забрали у людей. Але там щосуботи проводять екскурсії, і немає ніякої проблеми. Такий точно механізм буде діяти з Маріїнським палацом після його відкриття.

— Була колись ідея державні резиденції здавати в оренду охочим, зробити доступними їх для простих смертних. Чи жива вона ще?

— Ми не відмовляємо нікому в заявках для проведення форумів чи конференцій на території державних резиденцій. Були навіть і думки щодо загальної доступності резиденції «Залісся». Однак виникло багато організаційний питань: якщо туди приїдуть люди, потрібно створити їм умови. А для цього потрібно інвестувати гроші. На сьогодні це нереально.

Питання щодо резиденцій ми обговорювали неодноразово. Є два виходи. Ось що таке резиденція, наприклад, у Криму? Це 40 гектарів парку, де стоїть два невеличкі будиночки. Уся цінність цієї резиденції — у збереженні землі, якої більше в Криму, напевно, не лишилося у власності держави. Постає питання: якщо ми хочемо ці парки зберегти для майбутніх поколінь, ми або залишаємо їх у тому ж стані, або ми їх продаємо. Інше питання — відкритості цих парків. Ми готові: будь ласка, нехай туди приїжджають люди, гуляють по парку, сплачуючи символічну суму для утримання території. Надавати резиденції для проживання фізичним особам неможливо — поки що це нереально навіть із комерційної точки зору. Ми порахували, за нашими нормативами, людина має заплатити за проживання один день в резиденції п’ять тисяч доларів. Але при цьому номери не відреставровані, комфорту немає ніякого, телевізора нема, їдальні немає. Звісно, людина, яка може заплатити такі гроші, скаже: п’ять тисяч доларів у Ніцці президентський номер коштує, де я маю повний комфорт.

Тобто в такі об’єкти потрібно інвестувати. А якщо цього не буде, вони не стануть конкурентними з точку зору комерційної діяльності.

Я не прихильник продавати резиденції. Ось, наприклад, резиденція «Залісся». Скажіть, будь ласка, під Києвом ще десь залишилася така кількість лісу? Це ж легені столиці! Так, вона має визначені функції. Нехай ми нею не користуємося, але держава цей ліс оберігає. Як тільки статус резиденції знімуть, я не сумніваюся, цього лісу просто не буде. І приклади такі вже є.

— З ваших слів виходить: щоб зберегти шматок лісу, треба його оголосити державною резиденцією?

— Так, це може бути таким захисним механізмом. Щоб ви знали, відчуження держземлі такого статусу іде тільки з погодженням Кабміну — ми спеціально зробили таку практику, щоб не було незаконного відчуження землі.

— Ви вже відмовилися від ідеї реконструювати Український дім у формі писанки?

— Та я й не збирався. Просто була цікава ідея, хотілося трохи похуліганити (сміється). Якщо серйозно, у моєму розумінні Український дім і ця будівля, такий собі мармуровий мавзолей, — це несумісні речі. Але ми прийняли рішення нічого там не робити: по–перше, це захищена авторськими правами будівля. А по–друге, все впирається в гроші, у розуміння. Тому ми пішли іншим шляхом: робимо там дуже багато акцій українського змісту і цим самим привертаємо увагу до Українського дому.

«Будівля Мистецького арсеналу матиме площу, рівну всім державним музеям України»

— Як просувається будівництво Мистецького арсеналу?

— Це, без сумніву, унікальний проект. Будівля Мистецького арсеналу матиме площу, рівну всім державним музеям України, — це щоб ви розуміли масштаби цього будівництва. У Києві є музеї, які представляють певні лінії: історичний музей, художній, музей коштовностей, є лаврський музей. Але ви не знайдете у Києві жодного музею, який буде характеризувати всю Україну. Мистецький арсенал задумується не тільки як виставочні площі — це має бути центр українства, і там має бути представлено все. Йдеться про реставраційні майстерні, виставочні площі, про змінні виставки, про дослідження. Музей такого рівня може проводити й закордонні виставки.

У Мистецькому арсеналі планується три рівні експозицій. Перший — це загальне ознайомлення: «Древо України», яке представить Україну — від древніх цивілізацій, які були на цій землі, до сучасності. Це буде одна екскурсійна програма — на 2,5 години. Другий рівень знайомства — це тематичні колекції: археологія, духовність, народне декоративне мистецтво, доба козаччини... І третій, основний, рівень — це відкриті фонди, де у відповідності до технологічних умов зберігатимуться музейні експонати, з ними можуть працювати науковці. Мистецький арсенал задумувався не тільки як виставка, це повинен бути центр, який дасть музейній справі певний прорив. Цей комплекс повинен жити і давати державну точку зору на історію і підходи до музейної справи.

Величезна проблема існує, і всі музеї про це говорять: немає де виставити фонди, немає де зберігати експонати. А це означає, що експонати необроблені, що ніхто не знає, у якому стані вони перебувають, що у тих фондах. Немає єдиного реєстру. Я вже не говорю про музеї комунальної власності. 56 тисяч метрів виставочних площ Мистецького арсеналу можуть зібрати всі фондосховища України. Не потрібно буде ховати експонати у підвалах — виставляйте їх тут.

— Але чи не значить це, що з усіх районних музеїв позабирають експонати?

— Ви говорите як музейник! Але ми не претендуємо на музейні експонати, які містяться у сформованих експозиціях. Ми хочемо, щоб у Мистецькому арсеналі були відкриті фонди, з якими не ведуться роботи.

— Добре, питань немає: проект дуже важливий і цікавий. Але наскільки доцільно саме в умовах кризи реалізовувати такі дороговартісні проекти? Гроші ж на нього потрібні немалі — 200 мільйонів гривень. Та ще й підуть вони зі Стабілізаційного фонду...

— Мені доручили займатися тим, чим я займаюся. І я намагаюся як менеджер зробити свою роботу якомога якісніше. Що стосується моєї позиції як громадянина... Зрозуміло, що в умовах кризи, можливо, такі проекти є не дуже раціональними. Але що тоді, скажіть, є раціональним в умовах кризи? Яким чином витягувати країну? Ці гроші не йдуть за кордон — вони працюють тут. На об’єкті трудиться більше тисячі робітників. Таким чином, ми підтримуємо різні сегменти будівництва — інженерів, виробників, проектувальників. Це підтримка, врешті–решт, музейників, які там будуть працювати. Це реставратори, яких в Україні лишилося дуже мало, і якщо вони на цьому об’єкті не залишаться, думаю, їх уже більше ніколи не зберуть разом. Це — українці, у яких теж криза, і таким чином ми їх підтримуємо.

«Дитячу лікарню майбутнього збудують не раніше,
ніж через три роки»

— Але є чимало не менш важливих проектів — наприклад, дитяча лікарня майбутнього. Які, до речі, шанси збудувати її?

— Я певен, що вона буде збудована. Але в чому проблема? Це надскладний проект. Навіть не з точки зору функції чи будівництва. Коли ми розглядали лікарню майбутнього, то мали варіанти: просто зібрати гроші й віддати їх в Охматдит, зробити ремонт, поставити обладнання. Але ми хотіли підняти великий пласт проблем, які існують в медицині з точки зору лікувальної бази, логістики, підготовки фахівців. Ми прийняли рішення зробити проект, який відповідає усім сучасним західним вимогам. Тому пішли на цей довгий процес, пов’язаний із будівництвом лікарні. Був замовлений проект, ми виготовляємо усю документацію — тільки одних підписів більше 400 потрібно було зібрати на погодження цього проекту — це ж експериментальна лікарня! Потрібно було узгодити усі нюанси: від розмірів палати, ширини коридорів, освітлення. Тому процес проектування цієї лікарні затягнувся на два роки. Проект ми вже отримали, адаптували до наших вимог. Уже поставлений паркан на ділянці для будівництва, починають знімати грунт.

— А проблем з фінансування немає?

— Ми поміняли умови договору з фондом «Україна 3000». Раніше домовлялися, що держава бере на себе зведення корпусу, а фонд — проект, навчання лікарів за кордоном (а це процес трьох — п’яти років), оснащення. У зв’язку з тим, що у нас немає державного фінансування під цю програму, ми домовилися, що будівництво розпочне фонд. А наступного року будемо приймати рішення, яка буде участь у будівництві держави.

—  І коли ж буде готова лікарня?

— Навіть за західними прискореними методами термін здачі таких об’єктів п’ять років. Ми теж плануємо вписатися в ці терміни. Тобто через три роки лікарня буде працювати.

— І прискорити цей процес неможливо?

— Ні, на жаль, це нереально.

Стільці Кучми — для туристів

— Інше питання — стосовно дитячого центру «Артек», яке зараз стало дуже заполітизованим. Що ж там насправді відбулося?

— Ніякої проблеми навколо «Артеку» немає. Ми визначили: для того, щоб «Артек» не був збитковий, потрібно 50 відсотків путівок реалізовувати на комерційних засадах, інші 50 — купує держава. Останні роки цей принцип виконувався: «Артек» за таких умов не міг розвиватися, але жити міг. Цього року в державному бюджеті на всі видатки «Артеку» закладалося
14 мільйонів гривень, що призводило, по суті, до його банкрутства. Усі наші неодноразові звернення до уряду, Бюджетного комітету були проігноровані. Тому директор був вимушений йти на екстраординарні кроки, щоб привернути увагу до цієї проблеми. І, як у кращих традиціях, тут же знайшлися гроші. І Прем’єр сказала чітко: якщо «Артек» переходить Кабінету Міністрів, ми гроші даємо, якщо — ні, тоді грошей не буде. Ще у жовті вийшов указ Президента, у якому давалося доручення уряду, що він має зробити, аби зберегти «Артек». Але жодного з пунктів уряд не виконав. Якщо ж усіх цих заходів уряд дотримуватиметься, їх абсолютно достатньо, щоб «Артек» нормально розвивався і зберіг свої землі. І я думаю, що це заполітизоване питання, спеціально спровоковане. Тобто ми спочатку створюємо проблему, а потім мужньо її долаємо. А якби фінансування «Артеку» було забезпечене хоча б на минулорічному рівні, то взагалі б ніяких проблем не було.

— Яка доля казково дорогих меблів з кабінету Кучми? Ви обіцяли їх розпродати...

— Нікому вони не потрібні — у нас лежать на складі. Їх нереально продати: якщо у мене вони на балансі коштують мільйон гривень, то хто ж їх купить. Ми вирішили, що підемо іншим шляхом. Оскільки у Маріїнці ми проводимо реконструкцію і потрібно буде облаштовувати кабінети, то ми їх, напевно, там і поставимо.

— З табличкою «тут сидів Кучма», щоб туристи фотографувалися...

— А чому б ні? Охочі, думаю, будуть.

— Ще ви обіцяли людям показати подарунки Президенту України, які ДУС прийматиме на баланс.

— Ми всі подарунки Президента обліковуємо. Навіть якщо дарують невеличкий сувенір, протокол його описує і передає нам на зберігання. Певну частину ми передаємо в бібліотеку Вернадського. Можливо, у Мистецькому арсеналі колись організуємо виставку. Подарунків дуже багато: в основному, це книжки, статуетки. Особливо коштовних поки що не було.