«Учена» трава зіллю не ворог

Незважаючи на успіхи офіційної медицини, у сучасних українців не слабне цікавість до лікарських рослин та народних цілителів. Поклоніння перед ними інколи призводить до цілковитого ігнорування наукової фітотерапії, а це вкрай небезпечний симптом. Пригадую розмову з Федором Івановичем Мамчуром у січні 1996–го, незадовго до його смерті. Знаний івано–франківський професор–уролог, хірург і не менш відомий в Україні учений–фітотерапевт, автор циклу книг і довідників про лікування травами застерігав від сліпої віри в різношерстих знахарів, серед яких трапляються і віртуози, і шарлатани. Винахідник «Уролесану» прогнозував найліпші перспективи фітотерапії у співпраці наукової і народної медицин. Традиції, закладені Федором Івановичем, нині продовжує група прикарпатських учених, серед яких — молодий доктор фармацевтичних наук, завідувач кафедри фармації Івано–Франківського національного медичного університету, один із найавторитетніших знавців лікувальної флори Карпат Андрій Грицик.

«Бродячі» рецепти — загроза здоров’ю

— Андрію Романовичу, ви визнаєте травників–цілителів своїми колегами? Чи, може, наукова медицина ставиться до них із погордою?

— Передусім зазначу, що офіційна фітотерапія виникла на основі народної, тож говорити про неповагу до останньої не можна. Серед травників є чимало фахівців своєї справи. Вони мають свої підходи до заготівлі і застосування лікарських рослин, які не завжди збігаються з науковими висновками. Проте їхню діяльність ліцензовано і її контролює держава. Я охоче їжджу в гори — особливо влітку — і спілкуюся з тамтешніми цілителями. Інколи вони підказують нам теми для досліджень. Приміром, горяни здавна застосовують для лікування траву під назвою змієвона, з якою не працює фармацевтична промисловість. На кафедрі ми провели наукове дослідження, яке підтвердило, що на основі змієвони можна виготовляти ефективні препарати для лікування підшлункової залози, а також із вираженою жовчогінною дією.

— Час від часу в народі спостерігається підвищена цікавість до тих чи інших рослин, яким приписують чудодійні властивості. Нині у великій пошані болиголов, або ж, за другою назвою — блекота. Хворі на свій страх і ризик лікують важкі недуги настоянкою з цієї рослини, послуговуючись різними «бродячими» рецептами. Чи не може таке самолікування завдати шкоди людям?

— В офіційній медицині болиголов не застосовують! На одній із кафедр токсикологічної хімії в Харкові спеціалісти досліджували цю рослину і ще раз підтвердили її надзвичайну отруйність. Тому блекота потребує винятково обережного поводження й особливих умов зберігання. Є свідчення про те, що болиголов у давнину використовували для отруєння засуджених... Чималої популярності як препарат протипухлинної дії в народі зажив чистотіл, хоча в офіційній медицині його передусім використовують із жовчогінною метою. Цілителі рекомендують за певною методикою вживати сік чистотілу. Їхні рецепти часто переповідають із вуст у вуста і застосовуються в домашніх умовах. Це дуже небезпечна практика, бо вживання соку чистотілу у великих дозах може призвести до фатальних наслідків. Узагалі ж виготовляти і дозувати лікарські форми вдома допустимо, треба тільки дотримуватися порад офіційно виданих довідників фітотерапії. Передусім це стосується рослин, що містять алкалоїди.

Із часом трави «видихаються»

— На упаковках, придбаних в аптечній мережі, обов’язково зазначено терміни придатності сировини. Рослини, які зберігають понад рекомендовані строки, просто втрачають лікувальні властивості, чи можуть вони завдати шкоди людському організмові?

— Коли ми досліджуємо лікарські рослини, то чітко фіксуємо зміни хімічних показників у сировині навіть упродовж рекомендованого терміну зберігання. А після закінчення цього терміну вміст діючих речовин у сировині настільки знижується, що використовувати такі фітопрепарати стає недоцільно. До того ж для різних рослин терміни придатності різні. Найдовше зберігаються заготовки, які містять дубильні речовини (скажімо, кора дуба — до п’яти років), найменше — трави, до складу яких входять серцеві глікозиди. Останні дуже чутливі до вологи, температурного режиму, тому їх доцільніше переробляти свіжозаготовленими, приміром, у вигляді настоянок.

Завдяки комплексу сполук, зокрема полісахаридів, фенолу тощо, лікарські рослини значно м’якше впливають на організм людини, ніж хімічні препарати. Тому засоби з натуральної сировини зазвичай рекомендують для лікування хронічних хвороб. Але стверджувати, що вони цілком безпечні, не можна. Кожна людина має свою чутливість до різних компонентів лікарських рослин. І це ще один аргумент на користь того, що треба дотримуватися офіційних рекомендацій із дозування й прийому фітопрепаратів.

— Дехто з відомих травників цілком серйозно пропонує пацієнтам підбирати лікарські рослини за запахом: якщо зілля викликає в людини приємні відчуття — годиться для лікування, неприємні — варто відмовитися. Медична наука вочевидь не схвалює такі «приписи»?

— Зрозуміло, що для традиційної медицини такі підходи неприйнятні. Схожі методики застосовують у гомеопатії. Там беруть до уваги статуру людини, манеру її поведінки, вивчають історію недуги і лікують тим, чим це захворювання викликане, але в малих дозах. Можливо, і травники, спостерігаючи за реакцією на запахи, можуть переконати пацієнта, особливо піддатливого до навіювання, що саме ця рослина здатна перемогти хворобу. Інколи це справді дає позитивні результати.

В аптеці чи по–сусідству з салом?

— Як ви ставитеся до «базарних» фітотерапевтів, які впродовж року можуть торгувати пакетиками з якимось зіллям, флаконами з цілющою рідиною, диво–жиром і ліками «від будь–якої хвороби»?

— Знаєте, ринок — не найкраще місце для зберігання лікарських рослин, особливо в холодну пору року. Я радив би з великою обережністю ставитися до такої продукції. І в нас в Івано–Франківську є певні місця на ринку, де продають саморобні настоянки, ведмежий і борсуковий жири з якимись дивними приписами. Вони, м’яко кажучи, нестандартизовані. Хто знає, що там намішано? Механізми взаємодії десятка інградієнтів, які входять до складу таких засобів, ніким не досліджено. Я інколи спілкуюся з тими продавцями (вони ж не здогадуються, що перед ними — професор фармації), і часом такі рекомендації чую, що диву даєшся. Хоча і серед них є кваліфіковані фітознавці. Зрештою, кожна людина має право вибору — шукати лікарські рослини на базарі чи в спеціалізованих аптеках, де представлено офіційні й авторські препарати.

— Дотепер немає одностайності з приводу того, дія яких рослин — дикоростучих чи культивованих — сприятливіша для людського організму. Прихильники заготівлі зілля в природному середовищі ствер­джують, що лише там, борючись за виживання, рослини набувають максимальної цілющої сили, на відміну від тих, що виростають у тепличних умовах під наглядом агронома.

— Ми не повинні надавати великого значення тому, де заготовлено сировину — якщо, звісно, не йдеться про екологічно несприятливі території. Треба тільки пам’ятати, що фітооснова для кожного препарату має відповідати певним стандартам. Окремих видів дикоростучих рослин у природі настільки багато, що їх із надлишком вистачає і для потреб населення, і для фармацевтичної промисловості. Це — полин, деревій, звіробій тощо. Деякі рослини, приміром, валеріану лікарську, якої в довкіллі недостатньо, мусимо вирощувати. Є рослини, які можна отримати винятково культивованим способом, наприклад, м’яту перцеву — гібрид, утворений схрещенням м’яти водяної і колоскової. Частину лікарських рослин доведеться культивувати і у зв’язку з обмеженням доступу до природних ресурсів — це пов’язано з приватизацією земель.

— Андрію Романовичу, ви — один із найобізнаніших дослідників лікарських рослин Карпат. Розкажіть, чим особисто рятуєтеся від застудних захворювань?

— На щастя, я не хворію. Чесно кажучи, не пам’ятаю, коли востаннє перебував на лікарняному. Можливо, цим треба завдячувати активному способу життя. Крім того, якщо з’являються ледь помітні ознаки захворювання, відразу застосовую максимально допустиму дозу і медикаментів, і фітопрепаратів, аби швидше повернути бадьорість, бо стан хворобливості для мене дуже некомфортний.

ДО РЕЧІ

Джинджура, або тирлич жовтий — дуже цінна лікарська рослина, яка зустрічається лише в Карпатах. На відміну від родіоли рожевої, більше відомої під назвою «золотий корінь», тирлич погано піддається культивуванню, його стихія — високогір’я. Гуцули приписують настоянці з коренів джинджури унікальну стимулюючу дію, зокрема й примноження чоловічої сили. Але мало хто знає, що міцність спиртової настоянки джинджури (як, до речі, й інших коренів) не може перевищувати 40 градусів. Якщо настоянка буде міцнішою, в ній зруйнуються деякі важливі сполуки. Із лікувальною метою слід вживати по 20 крапель настоянки тирлича на столову ложку води за 20 хвилин до їжі, а не чарками, як це інколи трапляється. Використовувати великі дози — марнотратство, адже ресурси тирлича з кожним роком зменшуються. Для того, щоб покращити ситуцію, спеціалісти Івано–Франківського національного медичного університету разом із фахівцями Національного фармацевтичного університету розробили таблетки з трави тирлича. Тепер можна буде щорічно робити заготовки сировини, не завдаючи шкоди кореню дуже цінної рослини.

ПРАКТИК «УМ»

При заготівлі лікарських рослин треба враховувати багато чинників, навіть час доби і зміну фаз місяця. Збирати сировину рекомендується вранці, в гарну сонячну погоду, коли висохне роса. Якщо для лікування використовуватиметься наземна частина, заготовляти її краще на початку цвітіння; коріння і кореневища — восени, коли в них накопичуються найбільші запаси цілющих речовин. Для кори і соків найкраща пора — весна. А для плодів і насіння оптимальний час збору — період повного дозрівання.