Тетяна Корнелюк навчається у Підкамінській спецшколі–інтернаті для дітей зі зниженим слухом на Львівщині. Навчання дається дівчині легко — відмінницею пишається шкільний колектив. Відтепер підстав для цього побільшало: Тетянка перемогла у всеукраїнському конкурсі «Ерудит». У нагороду дівчина отримала від медичного центру «Інфотон» сертифікат на безкоштовне обстеження й отримання слухового апарата.
Вихованці Підкамінської школи–інтернату (нині їх 188) постійно виборюють призові місця у фіналі цього інтелектуального змагання, що вже вшосте відбулося між випускниками 12 класів для глухих і дітей зі зниженим слухом. В Україні таких закладів — 56.
Тетяна — одна із шести цьогорічних переможців. Їх визначали окремо серед двох категорій: серед глухих та з вадами слуху випускників. Конкурсанти виконували тестові завдання з кількох предметів, зокрема з української мови. Організатори інтелектуального змагання кажуть: хотіли влаштувати, так би мовити, тренувальне зовнішнє незалежне оцінювання для дітей, що мають вади слуху. Адже насправді питання про вищу освіту для такої категорії випускників досі залишається відкритим. Випускники з порушеннями слуху не можуть навчатися в університетах за загальною програмою, тому вже два роки поспіль співробітники УТОГу співпрацюють із Міністерством освіти — роблять усе, аби глухі діти мали змогу здобували освіту у вищих навчальних закладах. До речі, ці проблеми голова УТОГу Юрій Максименко обговорював у лютому під час зустрічі з міністром освіти Іваном Вакарчуком. Наразі визначили 10 університетів, де створено спеціальні групи для глухих (у кожній має бути не більш як 10 студентів), там працюють перекладачі, які допомагають глухим студентам засвоювати навчальну програму. Серед цих ВНЗ — Педагогічний університет імені Драгоманова, КПІ, Київський університет технології і дизайну, Київський коледж легкої промисловості, Донецький технікум промислової автоматики, Харківський обліково–економічний технікум імені Ананченка. Але все одно така кількість ВНЗ — крапля в морі. Є й інші проблеми...
— Уже вдруге цього року випускники шкіл складатимуть тести ЗНО, — говорить Наталія Каменська, редактор газети для глухих і про глухих «Наше життя», член журі конкурсу «Ерудит». — Чомусь ніхто не каже про те, що дітей, які мають проблеми зі слухом, прирівняли в умовах до своїх здорових однолітків. Саме тому організатори конкурсу вирішили адаптувати завдання інтелектуального турніру до тестових умов. Через порушення слуху ці діти не мають можливості отримувати всю інформацію, інколи їм важко засвоювати шкільну програму. До таких різких змін у вимогах під час вступу до вишів вони не готові...
Раніше переможці «Ерудита» мали переваги при вступі до ВНЗ за державним замовленням. Чи хтось із цьогорічних фіналістів (а їх загалом 37) зможе скористатися якимись преференціями — сказати важко. Адже, як відомо, цього року результат вступу цілковито залежатиме від результатів Зовнішнього незалежного оцінювання.
Глухота зовсім не означає, що такі діти позбавлені талантів. Часто випускники цих спецшкіл згодом стають артистами, художниками, архітекторами, журналістами. Хоча найпоширенішими спеціальностями, які обирають діти з вадами слуху, залишаються професії швачки, столяра, верстатника, деревообробника. Умови для працевлаштування таких людей створено на 40 підприємствах Українського товариства глухих — металообробних, швейних, меблевих. Тут же молодь може водночас здобути робітничі професії. Проте нині, в умовах фінансової кризи, такі підприємства не мають достатньо замовлень, відтак — і змоги забезпечити інвалідів роботою. Керівники УТОГу намагаються привернути увагу владних структур до цієї проблеми, але говорити про особливі зрушення наразі зарано.
Галина Абраменко працює перекладачем мови жестів Черкаської обласної організації УТОГ. На «Ерудит» до Києва вона супроводжувала конкурсантку Ірину Александрову. «Попри фінансову скруту, ми дуже хотіли відправити Іру на «Ерудит», аби вона спробувала власні сили, — розповідає пані Галина. — Дівчина збирається вступати в Університет фізкультури, вона кандидат у майстри спорту з плавання. Програми навчання для дітей, які мають нормальний слух, і тих, у кого з ним серйозні проблеми, повинні суттєво відрізнятись. Уявіть, якщо людина з дитинства не чула жодного звуку, то як їй донести — як правильно писати, правильно говорити? Таким дітям важко писати закінчення, відмінки... А цього року Міністерство освіти і науки заявило, що глухі при вступі будуть на одному рівні з людьми, які чують. Я категорично проти цього, адже треба програму адаптувати для глухих, а не дітей підганяти під програму».
Однак недоліки державної системи освіти помітні не лише при вступі до ВНЗ, вони виявляються й у процесі шкільного навчання. Ігор Бондаренко добре знає ці проблеми, оскільки 11 років працює з людьми, які мають проблеми зі слухом. «Зазвичай перекладачами з мови жестів стають люди, так чи інакше пов’язані з проблемою глухоти. У мене в сім’ї всі чують нормально, але мені сподобалася сама мова жестів. Крім того, що я працюю перекладачем в УТОГ, ще перекладаю студентам, які не чують, в Університеті технології і дизайну. Взагалі система освіти для глухих — це щось страшне. Взяти, наприклад, хімію — дітям звичайною усною мовою, абсолютно не враховуючи їхньої потреби у детальнішому роз’ясненні за допомогою жестів, пояснили, що таке валентність — і все! Вони приходять до ВНЗ й інколи не знають, де знайти гідроген у системі Менделєєва. І в цьому винні не діти! Така державна система освіти. Якщо дитина повністю не чує, то перша мова, яку вона опанувала, — це мова жестів, і мислити буде також жестами, асоціаціями... А керівники освітянських інституцій (передусім міністерських) не хочуть збагнути: таких дітей треба вчити тільки мовою жестів! На конкурсі ми стикаємось із тим, що діти не знають багатьох слів, термінів, понять. Вони бачать слово, читають його, але не можуть зрозуміти. І , повторюю, їхньої вини в цьому немає».