«Козаки показували дивовижні штуки: співали, стріляли та грали на кобзах», — свідчив польський історик XVI століття Папроцький. Звичайно ж, не кожен козак був музикою, не кожен музика — вправним воїном, але з козацьких літописів відомо, що на Запорозькій Сiчi кобзарів приймали на військову службу до складу полкової музики, за що ті одержували платню. 27 вересня 1652 року Богдан Хмельницький видає універсал щодо створення кобзарського цеху. Очевидно, в усі часи сила кобзарського слова несла небезпеку владі. Так, у Коденськiй книзі (збірнику судових рішень над гайдамаками з 1769 по 1772) збереглися смертні вироки трьом козацьким співцям: «за те, що козакам на бандурі грали». Мода на кобзу та бандуру побутувала серед вояків різних українських військових визвольних формацій початку ХХ століття: кобзарі–аматори були в лавах Синьожупанників, Чорних запорожців, Гетьмансько–сердюцького полку, повстанців отамана Дубчака та інших.