Спогад для Майбутнього. Чим українців під час війни вабить театр?
Чим українців нині, під час війни, вабить театр? >>
Моє дитинство пройшло під Миргородом, в п’ятнадцяти кілометрах від села, де народився Гоголь. Я ще застав той дивний світ, який при ньому був реальністю, Єрусалимом, Мир–Городом. Тут не було держави тисяча років. Це створило унікальну ситуацію, коли люди жили в якомусь дивному космосі, замкнуто, з певною мовою. Він не мав ніякого відношення до того всього, що відбувалося навколо. Тоді гра як категорія була найвища. Щоб розіграти один одного для людей не було ніяких меж. Цього світу вже немає. Україна як реальність є тільки в Гоголі, Шевченкові і Стефанику.
Ми маємо говорити не про міф, а про унікальність цього світу, де в якийсь момент, у якомусь місті виникла зона, як у Тарковського. Для художника основа — це його дитинство. Якщо у тебе немає дитинства, ти ніколи не будеш художником. Гоголь виник тому, що мав дитинство цього світу, космосу, Єрусалиму. Він не придумав ні однієї речі, писав тільки з дитинства. Його поняття стали основою культури.
Це єдина людина, яка написала справжню історію України. Без нього немає України. «Тарас Бульба» — це страшна історія. Її ніхто просто не читав. Козак — це бандит із татарської, дуже жорстока людина. Те, що ми такі, треба визнати як факт, який можна знайти в одному місці, читаючи «Тараса Бульбу» Гоголя. Тільки не в школі. Наша система освіти — ворог України.
Ми не можемо повернути того досвітнього світу, який у ХІХ столітті описав Гоголь, можемо тільки згадати всередині себе. Без нього нічого не буде. Гоголь — це дорога до пра–пра–пра... Це наша дорога до Адама і Єви, дорога до Бога, до Едему.
Чому ми говоримо, любив він чи не любив. Художник узагалі не може любити. Він же бачить світ, космос. Ви уявляєте кохання на вершині світу, де стоїть людина, як у «Маленькому принці». Там не важливе кохання, важлива реальність. Кохання — видумана річ. У селі космічна хуторська свідомість, там нема такого слова «любов», є слово «зійшлись». Він — художник. Він може гратись у всякі ігри у любов. Ми оперуємо зараз поняттями журналу «Космополітен». Не уявляємо сентименталізму. Він же описував космос. Це біблійні тексти, релігійність, яка була навколо Миргорода. У Шевченка є почуття, душа, але дух — це Гоголь, це божественне. Дух не реагує на наші дрібні переживання — ми щасливі чи нещасливі. У нього нема такої категорії щастя. Є категорія Бога, миропорядку, природи людини, яка наповнена міфологією.
Гоголь — перший, хто почав говорити про міф і релігію. У нього нема розділу, як у церкві, на «Старий Завіт» і «Новий Завіт». Це перша спроба створення нової релігії, яка не знищує всю іншу цивілізацію. На Гоголя не можна дивиться, як на людину. Це космічне створіння, чудо із чудес, це не людина. Ми дивимось із себе, а повинні навпаки. І коли ми з нього подивимося на себе, тоді все буде зрозуміло, і хто ми є, і якого масштабу ця людина, і якого рівня геніальності.
Чим українців нині, під час війни, вабить театр? >>
У столичному Театрі драми і комедії на лівому березі «виставу у виставі» з назвою, що в перекладі означає «повна зупинка» — «Ha*l*t», показали майже через півтора року після того, як її київські актори вперше зіграли у Німеччині. >>
Сьогодні, 13 листопада, 135 років від дня народження Остапа Вишні (справжн. – Губенко Павло Михайлович), українського письменника-сатирика і гумориста. Автор збірок «Діли небесні», «Вишневі усмішки», «Кому веселе, а кому й сумне». >>
У кінокоманді, яка працювала над фільмом “Довбуш” - п'ятеро членів творчої групи загинули, щесемеро – зникли безвісти на фронті. >>
У столичному Музеї Ханенків 16 листопада відбудеться показ перформансу та відеоінсталяції «Втрачений рух» мисткині Нани Бякової, яка народилася в Миколаєві. >>
Поетичні книжки зазвичай іменують збірками. >>