Чи захоплювала хоч одна жінка серце Гоголя? Мав він хоч коли у житті натхненну музу, палючу пристрасть, романтичну любов чи бодай ніч кохання на сіновалі? Тобто чи був він звичайним чоловіком у найприватнішому і натуральному розумінні слова? Відповіді на ці питання теж лишилися містичною загадкою Гоголя, заритою на Новодєвичому цвинтарі в Москві.
У його творах немає жодного рядка любовної лірики, жодної згадки про кохання до жінки в листах, у спогадах друзів та численних меценатів письменника, жодної замальовки — у його блокнотах. Натомість документи зберегли такий спогад. У флігелі батьківського обійстя, де жив Гоголь, коли в останні роки приїздив на кілька місяців з Москви і, замкнувшись, писав там другий том «Мертвих душ», жінки були небажаними гостями. Після того як до флігеля «лихий приносив» якусь особу жіночої статі, Гоголь закликав місцевого батюшку, щоб той освятив кімнати.
Можливо, наша «гордість нації» була нетрадиційної орієнтації? «Це назавжди залишиться загадкою, — делікатно посміхаючись, каже Катерина Чернова, головний зберігач фондів музею у Гоголевому. — Я була на безлічі міжнародних гоголівських конференцій, спілкувалася з потужними гоголезнавцями, але ніколи не чула чітких версій щодо цього. Відома ніжна дружба Миколи Васильовича з таким собі Іосифом Вієльгорським у Італії. Цей вісімнадцятирічний юнак був хворим на сухоти. Невдовзі, коли він помер, Гоголь приїхав до батьків Іосифа в Москву, й відомо, що ті вельми холодно поставилися до таких відвідин». Але для Гоголя настільки важливою була пам’ять про свого померлого друга, що він попри все намагався «бути вхожим» у дім Вієльгорських. Він уподобав Анну, старшу сестру Іосифа, дівицю на виданні, некрасиву, але натури тихої і доброї. І несподівано — на 39–му році життя — запропонував Анні стати його дружиною. Геній отримав відмову. Це єдиний відомий науковцям факт, коли Микола Гоголь пропонував комусь із жінок руку і серце, стверджує Катерина Чернова.
Ще була салонна дружба з фройлиною імператриці Смирновою–Рассет. Втім історія, яка завжди підглядає і вміє тримати свічку навіть там, де не дуже горить, не донесла до нас свідчень, що йшлося про щось більше, ніж кокетство на світських вечірках.
Потім, у найостанніші роки життя, Микола Васильович зблизився з Марією Синельниковою, дворянкою з Харківщини, яка доводилася йому двоюрідною сестрою. Під час однієї з гостин у Синельникових Гоголь залишив Марії на згадку пасмо свого волосся. Невдовзі, коли він помер, Синельникова виготовила чорну траурну обручку, під коштовним камінцем якої зберігається оте дороге пасмо. Ця обручка є власністю музею, але зберігається в Полтавському краєзнавчому музеї, пояснює пані Чернова. На жаль, цю унікальну прикрасу не виставлено у постійну експозицію музею і наразі нею можуть милуватися лише надійні стіни спецсховища.