Місяць тому колишній стерновий парламенту Арсеній Яценюк здійснив тривале політичне турне західноукраїнськими землями, засіваючи їх зернами «Фронту змін». Душевним епізодом програми його перебування на Львівщині стали відвідини увечері 22 лютого затишного дитячого будинку сімейного типу в селищі Дубляни, де, як повідомили ЗМІ, екс–спікер зварив із дітлахами куліш і зіграв для них на фортепіано. Зустріч завершилася зворушливо і по–домашньому тепло, зважаючи й на котел, подарований поважним гостем для обігріву дитбудинку.
Власне, будь–яка допомога знедоленим дітям, передусім непоказна, без медійного галасу — богоугодна справа, хоча благодійні «сирітські» акції вітчизняного політикуму зазвичай навіюють сумніви щодо їхньої щирості. Можна скільки завгодно думати–гадати, чому Арсеній Петрович через день після Дублян, перебуваючи 24 лютого з «фронтовою» місією на Прикарпатті, хоч на кілька хвилин не навідався у розташоване під Івано–Франківськом село Ямниця, куди навіть ходить тролейбус №4. Певне, він забув, а челядники не нагадали, що рік тому ще в статусі голови ВРУ він офіційно взяв під опіку двох неповнолітніх зведених братів — Василя Мельника та Богдана Дмитрика, котрі після смерті матері живуть у старій хаті з 85–річною сліпою бабусею.