Найсвіжіша новина у справі про загибель лідера Народного руху В’ячеслава Чорновола полягає у тому, що новин... немає. Принаймні, як і два місяці тому, прес–служба Генеральної прокуратури відмовляється коментувати мас–медіа можливість поновлення слідства у справі про трагічне ДТП, що сталося у ніч на п’ятницю 25 березня 1999 року на трасі Бориспіль—Золотоноша. Уперше справу про смерть Чорновола закрили ще влітку 2001 року. Терористичного акту, замаху на життя лідера Руху слідчі в ній не побачили. Відтоді тривають перманентні спроби наголосити, що десять років тому сталася не просто аварія.
У січні 2009–го народні депутати Ярослав Кендзьор та Іван Стойко заявили про наявність доказів, які свідчать, що важко пораненого, але живого Чорновола невідомий чоловік добивав кастетом. Такої можливості не виключає і колишній прес–секретар В’ячеслава Чорновола Дмитро Понамарчук. «УМ» детально описувала версії нардепів, тож зараз ми лише спробували поцікавитись у прокурорів, чи є надії на поновлення слідства. «Інформація перевіряється», — сказали нам і поклали слухавку. Як і завжди в таких випадках, парламентарії апелюють до Президента як до останньої інстанції (позаяк «нормальної» судової чи правоохоронної системи у нас просто не створено) із закликом посприяти розслідування та прибрати з його дороги всі «гальма». Головне ж «гальмо» Кендзьор та Стойко вбачають у першому заступникові Генпрокурора Медведька Сергієві Винокурові. Винокуров давно служить в «органах», і не виключено, що саме з його «легкої руки» за десять років слідства у справі Чорновола було втрачено чимало важливих доказів.
Відтак нам залишається лише пригадати події десятилітньої давнини. У ніч на 25 березня 1999 року сталося зіткнення легкового автомобіля «Тойота Королла» з вантажівкою КамАЗ. У ДТП загинув В’ячеслав Чорновіл та його референт Павлів, який був за кермом «Тойоти». Відповідно до офіційної версії, аварія відбулася з вини водія КамАЗу, що почав розвертатися в недозволеному місці. Ба, навіть більше: зрештою правоохоронці говорили вже про вину обох водіїв, адже, згідно з висновком експертизи, «Тойота» рухалася зі швидкістю 120—140 км/год. Єдиним свідком аварії, якому пощастило залишитися в живих, був Дмитро Понамарчук. Проте на момент зіткнення він спав на задньому сидінні авто, а потім був доправлений до лікарні з важкими травмами черевної порожнини.
Чи не першим лідером «конкуруючих» із Рухом партій, які заявили, що ДТП на бориспільській трасі — це замовне вбивство, була Наталія Вітренко («вождеса» прогресивних соціалістів). Про це ж по гарячих слідах заявляли і тодішні члени парламентського комітету з боротьби з оргзлочинністю Юрій Кармазін та Анатолій Єрмак. Зайве й казати, що соратники В’ячеслава Чорновола від самого початку не мають сумніву в тому, що їхнього лідера було усунуто зумисне. Олії у вогонь підлила і раптова смерть водія КамАЗу — той буцімто помер від серцевого нападу. Юрій Кравченко, який у 1999–му очолював міліцейське відомство (а за кілька років по тому і сам загинув за дивних обставин), зухвало заявляв пресі, що його підопічні навіть не розглядають версію про замах або — щонайменше — про ненавмисне вбивство.
За десять років, що минули з тих пір, на жодне конкретне питання, що стосувалося б загибелі Чорновола, не було отримано хоч трохи зрозумілої відповіді. Навіть попри відхід із політичної арени головного ідеологічного противника націонал–демократів Леоніда Кучми. А останні чотири роки й поготів позбавили нас відради кивати на невидимого ворога, без втручання якого всі резонансні справи було б давним–давно розслідувано. А бандити б сиділи в тюрмах...