«Домашній» укол не болить

24.03.2009

Оскільки згаданий госпіталь має обласний статус, то під його «опікою» перебувають інваліди війни, учасники бойових дій, чорнобильці I категорії та члени родин загиблих із сусіднього Комсомольська і довколишніх районів. Згідно з законом, усі ці люди мають першочергове право на безкоштовну і водночас кваліфіковану медичну допомогу. Однак реалізувати його можуть далеко не завжди. Адже для того, щоб пролікуватися в госпіталі наддніпрянського міста, треба на кілька тижнів залишити домівку.

А як це зробити, коли, скажімо, доглядаєш прикутого до ліжка чоловіка чи дружину, пораєшся біля худоби чи просто боїшся надовго полишати беззахисне перед місцевими і заїжджими злодіями обійстя? Щоб розірвати цей замкнений ланцюг, за ініціативою головного лікаря Кременчуцького обласного госпіталю для інвалідів війни тут із минулого року вперше в Україні започаткували мобільний денний стаціонар. Себто «госпітальні» медики за окремим графіком самі виїжджають як у віддалені мікрорайони міста, так і в найбільші села довколишніх районів, де на базі територіальних центрів соціальної допомоги чи місцевих амбулаторій облаштовують (зазвичай на десятиденку) такий собі виїзний міні–госпіталь.

Діє він за принципом ден­ного стаціонару, в якому надається близько двох десятків медичних послуг. З повноцінним обстеженням за допомогою сучасної апаратури, консультаціями кваліфікованих вузькопрофільних фахівців, крапельницями, уколами, масажем тощо. За таких умов різниця між перебуванням у «справжньому» і мобільному стаціонарі фактично тільки в тому, що останній максимально наближений до родинних «гніздечок», які хворі впродовж згаданої десятиденки щодоби залишають лише на три години. У випадку ж, коли під час таких «виїзних» обстежень лікарі виявляють хворих із важкими, небезпечними для життя недугами (так було з ветераном, котрий «переходив» інфаркт. — Авт.), їх, зрозуміло, невідкладно госпіталізують до стаціонару в Кременчуці.

Тож витрати на облаштування мобільного стаціонару, як кажуть, окупляться сторицею. З урахуванням же всіх його «плюсів» Міністерство охорони здоров’я, вивчивши кременчуцький досвід, нещодавно рекомендувало впроваджувати його і в інших регіонах.