Спеціалізація Гудіні — «ескейпіст», тобто той , що вміє визволятися із найбільш надійних пут і замків.
6 квітня 1974 року романтики, що вірили в чудеса, й просто любителі містифікацій затамували подих в очікуванні. За легендою, яку впродовж десятиріч розтиражувала преса, цього дня мав бути оприлюднений заповіт великого Гаррі Гудіні. Ілюзіоніст нібито записав для нащадків секрети всіх своїх трюків і розпорядився прочитати їх не раніше, ніж у день свого 100–річного ювілею.
Звісно, ніякого заповіту не знайшли. Легенда про його існування виявилася черговою містифікацією цього неймовірного чоловіка, який і досі, через 83 роки після смерті, залишається найвидатнішим фокусником усіх часів і народів. Та він і не міг залишити такого листа, адже як ніхто розумів, що людям потрібне диво. Тому категорично відкидав пропозиції не ставити ширму навколо замкненої на безліч замків скрині, з якої вилазив за лічені хвилини. Адже глядачі повинні мати поживу для уяви, приписуючи «магові й чаклуну» надзвичайні здібності і здатність до телепортації, інакше втратять не тільки будь–який інтерес до шоу ілюзіоністів, а й віру в чудеса. І хоча до 135–річчя з дня народження Гудіні опубліковано силу–силенну версій технічного втілення його трюків, більшість із них для простих смертних залишаються загадкою.
Дату і місце своєї появи на світ Гудіні також утаємничив. Він запевняв, що народився 6 квітня в американському містечку Епплтон, штат Вісконсін. Однак знайдені на початку 1970–х років документи свідчать: насправді свій перший подих майбутній ілюзіоніст зробив у Будапешті 24 березня 1874 року. А отже, 135–річчя з дня народження Гаррі Гудіні людство відзначає саме сьогодні.
Гаррі Гудіні — один із семи нащадків рабина Меєра Вайса — спочатку звався Еріх Вайс, пестливо — Ері. В Америці, куди сімейство емігрувало у 1978–му, численні шанувальники таланту малого іммігранта трансформували його в Гаррі.
До США ребе Вайс вирушив, дізнавшись про те, що в Епплтоні вакантне місце рабина реформістської синагоги. Та через скандальний характер він зрештою втратив роботу і був змушений разом із сім’єю переїхати до Нью–Йорка.
На той час Ері ледве виповнилося 13, але в Епплтоні він уже був справжньою зіркою. Брати, сестри й сусідські дітлахи були в захваті від його трюків, до яких хлопчина виявляв неабиякий хист. Однією з перших витівок юного таланта було вміння цупити з замкненого буфета заховані батьками смаколики. Ласощі зникали, а замки, які збентежений глава сім’ї регулярно змінював, залишалися цілими.
Згодом, прагнучи вдосконалити свою майстерність, Еріх Вайс пішов у науку до слюсаря. І так швидко перевершив свого вчителя, що той тільки головою хитав, спостерігаючи, як сконструйованою власноруч відмичкою підмайстер розбирається з будь–яким замком.
Та Ері надумав стати не «ведмежатником», а цирковим артистом, тому лише замками сфера його зацікавлення не обмежувалася. Він активно тренував фокуси з картами, навчився бездоганно балансувати на трапеції, а ще в дев’ятирічному віці вразив власника мандрівного цирку самотужки вигаданим номером: підвішений догори ногами, повіками збирав розсипані на арені голки.
В 11 хлопець покинув школу — «непотрібні» знання відволікали його від головної справи життя, адже на той час уже не мав сумнівів у своєму справжньому покликанні. Його кумиром став французький маг і письменник Жан Робер Уден, мемуари якого Ері придбав у букініста. На честь Удена, чиє прізвище англійською читається як Гудін, Еріх Вайс і взяв псевдонім Гудіні.
Незважаючи на юний вік, Гаррі усвідомлював, що талант на 90 відсотків складається з важкої праці, тому не припиняв тренуватися ані вдень, ані вночі. Відтоді до самої смерті він постійно розвивав гнучкість суглобів, накачував м’язи, вправлявся з картами та іншими атрибутами фокусника. А замки, судячи з усього, корилися йому й без тренувань.
Та попри все, перші здобутки Гудіні–штукаря були вельми посередніми. Спершу він виступав на провінційних ярмарках та виставах мандрівних артистів із картярськими фокусами, називаючи себе «королем карт». Потім із братом Теодором, молодшим на два роки, організував атракціон «Брати Гудіні», основним номером якого був трюк із дерев’яною скринею. Починалося все з того, що Тео із зав’язаними руками залазив усередину, скриню замикали, а зверху на віко ставав кремезний Гаррі. Асистенти ставили попереду ширму, на рахунок «три» її забирали, і перед очима здивованих глядачів поставала цілком відмінна картина: згори був Тео, а Гаррі з мотузкою на кистях згодом вилазив зі скрині. Секрет фокуса, швидше за все, був досить банальним — скриня мала подвійні висувні стінки.
Так чи інакше, великим успіхом у публіки «Брати Гудіні» не користувалися. Так само, як і ще один «коронний» трюк Гаррі — звільнення від замкнених наручників. Глядачі були переконані, що кайданки, яких фокусник позбавлявся вмить, якісь бутафорські або «з секретом», хоча згодом Гудіні не раз довів: йому під силу звільнитися з найжорсткіших кандалів.
Але доводити це йому довелося вже в Європі, куди Гудіні вирушив у 1899–му, втративши надію здобути успіх у Новому світі. На той час він уже виступав із дружиною (Тео пішов у «сольне плавання»). Юну Беатрісу Ранер фокусник зустрів на одній зі своїх вистав і вже через два тижні повів під вінець. Разом із матір’ю Цецилією, яку Гаррі просто обожнював, вона стала найдорожчою людиною в його житті. Легенді ілюзіонізму справді пощастило з другою половиною: Бесс була асистенткою Гудіні до останньої його вистави, знала секрети всіх трюків і навіть після смерті чоловіка не видала таємниці жодній живій душі. Хоча гроші за розкриття секретів Гудіні їй пропонували немалі.
Із братом Гаррі пощастило трохи менше: пообіцявши після смерті Гудіні знищити всі атрибути його трюків, Теодор більшу частину реманенту продав колекціонерам. Завдяки цьому нащадкам залишилася легендарна китайська водяна камера тортур і деякі інші знаряддя, хоча багато з них постраждали під час пожежі в канадському Музеї магічної слави Гудіні у 1995 році. Решта нині належить Девіду Копперфільду, котрий вважає себе наступником великого Гаррі.
Фокуси зі зникненням залізничних вагонів та хмарочосів, якими тепер дивує світ Копперфільд, походять саме з арсеналу Гаррі Гудіні. Почавши європейські гастролі, Гаррі вразив Лондон, «розчинивши в повітрі» живого слона. Та справжній тріумф прийшов до ілюзіоніста після того, як він зрозумів: рушієм успіху є реклама. Відтоді Гудіні намагався привертати до своїх вистав якомога більше уваги до свого «ескейпізму». Наприклад, вимагав, аби його, ув’язненого в гамівну сорочку, підвішували догори ногами до верхівки хмарочоса, звідки потім, посвистуючи, він спускався, несучи під пахвою цілу сорочку. Або заковували в кандали, замикали у скриню (всі замки — безліч разів перевірені прискіпливою публікою) і кидали на дно річки. Коли глядачі вже були певні, що маг задихнувся, Гудіні здоровісінький випливав нагору, розмахуючи відімкненими ланцюгами. Його організмові було заввиграшки затримувати дихання понад три хвилини.
Фактично в жодному місті, де він гастролював, Гудіні не проминав... в’язницю. Запросивши журналістів, фокусник давав повністю себе роздягнути, надягти наручники і замкнути в найнадійнішій камері. Невдовзі він знову поставав перед захопленими очевидцями вільний, та ще й одягнений у свій костюм, який перед тим видобував із замкненої гардеробної. Таким чином Гаррі «відзначився» й у Бутирській тюрмі та Петропавловській фортеці, де виходив із камери смертників під час виступів у Росії.
Заробляючи найбільше з усіх майстрів свого жанру, Гудіні цікавився не тільки фокусами. Він заснував власну кінокомпанію, захоплювався авіацією й пілотував літак, а ще — викривав шарлатанів, які влаштовували спіритичні сеанси. Як ілюзіоніст, він добре бачив, що всі ці «розмови з духами» — шахрайство. Через що побив глеки зі своїм другом Артуром Конан Дойлем — палким шанувальником спіритизму, який раніше вірив у те, що духи допомагають і самому Гудіні.
Аби спіритуалісти не скористалися його іменем собі на користь, Гудіні повідомив усім, що домовився з дружиною: якщо його дух з’явиться Беатрісі після смерті, то подасть секретний знак, відомий тільки їм двом. Десять років у день його смерті Бесс приходила на спіритичні сеанси, однак знаку так і не дочекалася, після чого остаточно оголосила їх шарлатанством. Що, втім, не заважає шанувальникам таланту Гудіні й досі щороку в день його смерті, на Хеллоуїн, викликати дух фокусника — звісно, марно.
А помер великий Гудіні по–дурному. Під час гастролей у Монреалі до нього в гримерку зайшли двоє студентів. Запитавши, чи справді великий маг може витримати будь–який удар у живіт, один із хлопців без попередження вдарив Гудіні кулаком. Гаррі справді вмів відповідно напружувати м’язи, однак для цього йому треба було приготуватися.
Неочікуваний удар призвів до розриву апендициту і гострого перитоніту. Незважаючи на це, Гудіні відіграв ще дві вистави, а потім, всупереч прогнозам лікарів, замість кількох годин прожив іще сім днів. І визнав, що стомився.
Останній фокус не вдався: звільнитися з лабет смерті не зміг навіть великий Гудіні.
Бідон
Фокусник залазив у великий бідон, по вінця заповнений водою. Кришку закривали й замикали на кілька замків, інколи — принесених недовірливими глядачами. Бідон затуляли ширмою, а незабаром мокрий Гудіні поставав перед публікою — поруч із замкненим бідоном.
Скептики припускають, що у бідона були подвійні висувні стінки.
Китайська водяна камера тортур
Гудіні, чиї ступні були міцно зафіксовані у спеціальних колодках, догори ногами опускали в заповнений водою прозорий куб. Далі, як і у випадку з бідоном, — ширма і звільнення.
Секрет цього фокуса не розгаданий і досі.
Звільнення із замкненої залізної скрині
Очевидно, що всі скрині, які використовував Гудіні під час розквіту кар’єри, були без подвійних стінок, — їх надто ретельно перевіряли.
Можливо, секрет у гвинтах, якими кріпилося віко, — фокусник міг висунути їх зсередини.
Звільнення з тюремних камер
Жодні замки для Гудіні не становили перепон. Імовірно, роздягнений догола ілюзіоніст ковтав відмичку, прив’язуючи її за нитку до зуба, а потім витягував назовні й відмикав нею замки.
Звільнення з наручників і гамівних сорочок
Невисокий, кремезний, клишоногий, але неймовірно пластичний і гнучкий Гудіні міг змінювати розташування своїх кісток, вивертати суглоби, зменшувати й роздувати м’язи тощо. Припускають, що саме так він вивільнявся.
Ніхто до сьогодні не знає ні її точної дати народження, ні приблизного року смерті, ні місця поховання. Не дійшло до нашого часу і жодної фотографії чи портрета письменниці, оскільки вона не мала власних дітей і внуків, які могли б зберегти для історії подібні свідчення. >>
Тарас Шевченко прожив коротке і тяжке життя. Він помер у 47 років, з яких 24 припали на кріпацтво, 10 — на заслання і лише 13 років поет був порівняно вільною людиною. >>
Наближається 155-та річниця з дня народження мецената Євгена Чикаленка. Чикаленко п’ять років добивався дозволу царської цензури на видання своїх україномовних книжок, оплачував гонорари Бориса Грінченка і допомагав хворому Іванові Франку, уже сам бідуючи. >>
Королеві Великої Британії Єлизаветі ІІ 21 квітня виповнюється 90 років. За традицією, день народження королеви святкується двічі на рік, тому майже увесь 2016-й у Британії вважається ювілейним. Без сумніву, Єлизавета ІІ на цей час є найвідомішим монархом світу. >>
Нещодавно в Музеї шістдесятництва відкрилася виставка «Він бачив крізь час», присвячена видатному історику, культурологу, філософу, археологу, громадському діячеві — Михайлу Юліановичу Брайчевському. Лише найближче оточення вченого знало його ще й як неабиякого поета та художника. >>
Жива легенда стверджує — допоки Оранта молитиметься за Україну в Софії Київській — незнищенним буде український дух, український народ. Тому й, певно, жодна нація цього світу не має такого сузір’я видатних жіночих постатей, які творили національну та світову історію, зупиняли світове зло, ставали символами незламності людського духу та проривного пасіонарного чину в найкритичніших для народу буревіях історії… >>
