В’ячеслав Узелков: Рухи на ринзі нагадують танець

В останні тижні ім’я боксера–професіонала В’ячеслава Узелкова, досі більш відомого у спортивних колах, набуло популярності і поза основною сферою його діяльності. Успішно стартувавши в телепроекті «Танцюю для тебе», він привернув до себе увагу талантами, про які досі навіть сам не підозрював.

Підготовка до шоу, що з’являється в телевізорі в суботу, триває цілий тиждень у доволі напруженому режимі. Тому зустрітися з вінничанином Узелковим вдалося в павільйоні столичної кіностудії ім. Довженка лише ввечері, коли інтерконтинентальний чемпіон WBA і його партнерка Ксенія Горб закінчили танцювальну репетицію.

«Можу готуватися всюди, де зручно, але все одно повернусь додому»

— В’ячеславе, Вінниця ніколи не була боксерською столицею. Наскільки важко було хлопцеві з провінції пробитися в еліту світового боксу?

— Я не думаю, що місце проживання має вирішальне значення. До того, чого я досяг, привели праця, наполегливість та характер упродовж 22 років тренувань. Мені було сім, коли батько привів до знайомого тренера Дмитра Шаміса, щоб показати, що таке бокс. Той глянув і сказав: «Із цього хлопця буде пуття». Він і дав мені дорогу в життя. Починалося все скромно — з успішних виступів на змаганнях на рівні області.

— Але ж багато залежить від наставника. От не побачить вчасно талановитого хлопця хороший тренер — що тоді?

— У нашому місті не гірші тренери, ніж у столицях, — мене завжди тренували вінничани. Скажімо, на рівень чемпіона Європи серед юніорів мене вивів Анатолій Вальчук. Після його смерті в 2000–му мене тренує Віталій Вдовкін. У нас склалися дуже добрі особисті стосунки, тож я продовжую займатися у Вінниці. Якщо кудись їду, то спілкуємось у телефонному режимі. Він мені дає завдання, стежить за виконанням, я йому повідомляю про своє самопочуття.

— Чи ставите перед собою конкретну спортивну мету?

— Я над цим ніколи не замислювався. Мета, скоріше за все, одна — моє сімейне благополуччя, тобто щоб усе було добре у мене в домі, у батьків.

— Тоді чим для вас є бокс?

— Це те, що я вмію робити найкраще, це моя професія. Хтось пише, хтось співає, хтось танцює, а я виходжу на ринг і займаюся боксом. А досягнення певних цілей, чемпіонство і так далі — тут уже по можливості. І справа не стільки в мені, скільки в організаціях промоутерів. Там велика кухня, яку я до кінця не знаю.

— Успіх у спорті залежить ще й від удачі. Яка її роль у ваших досягненнях?

— Для мене удача завжди полягала в доброму жеребкуванні, і тут щастило. І ще везіння було в тому, що травми я заробляв або після змагань, або до них, а от у процесі змагань — ніколи. Проте я переконаний, що кожна людина свою удачу робить сама. Просто треба стримано до всього підходити, все робити спокійно і в міру.

— Нерідко спортсмени–професіонали, отримуючи міжнародне визнання, їдуть за кордон і залишаються жити там. У вас такого бажання не виникає?

— Я боксер української промоутерської компанії, вона докладає зусиль, аби чемпіони залишалися в Україні. Тому переді мною ніколи не поставало питання, чи треба кудись виїжджати. По–друге, завжди кажу, що я — вінничанин. Можу готуватися всюди, де зручно, але все одно повернуся додому, у Вінницю.

— Настане день, коли спортивна кар’єра закінчиться. Яким бачите своє майбутнє після того?

— Я хотів би зайнятися психологією спорту. У мене вже є диплом психолога, і я знаю спорт зсередини. Я й зараз допомагаю хлопцям, які показують добрі результати, але дуже переживають, і тому перебувають під загрозою «зриву».

«Я вже зараз читаю майбутньому синові казки Чуковського»

— Ваша дружина також він­ничанка?

— Так, вона вчилася зі мною в педуніверситеті за спеціальністю вчитель музики і народознавства. Якось побачив її в бібліотеці, заговорив до неї — Марина мене проігнорувала. Це зачепило, бо на той момент я вже був чемпіоном Європи — ні в кого у Вінниці подібного результату не було.

Наступні два дні вона мене знову не помічала, тож довелося піти на хитрощі. Попросив хлопця, який учився зі мною й добре знав Марину, щоб познайомив... Відтоді ми 12 років разом, 10 із них — у шлюбі.

— Дружина відвідує ваші змагання?

— Коли я готуюсь до турніру, у мене режим — я не харчуюся ні в кафе, ні в їдальнях, і та їжа, яку готує дружина, мені подобається найбільше. Марина весь час поруч, завжди мене підтримує, але бої не дивиться — не може. Взагалі не ходить на них. Але то й краще — мені спокійніше. Думаю, коли в нас незабаром з’явиться дитина, Марина так само зі мною їздитиме. Точніше, будемо їздити всією сім’єю — втрьох! На поповнення чекаємо в середині травня...

— Уже знаєте хто буде?

— Так — хлопчик. Я вже зараз читаю синові вголос книжки — казки Корнія Чуковського, які колись подобалися мені. І він, здається, впізнає мій голос, реагує.

«На рингу травм не мав, а на танцях — отримав»

— Як ви опинились у проекті «Танцюю для тебе»?

— Ди­рек­тору компанії K2 East Promotions надій­шла пропозиція від каналу «1+1». Не знаю, чому, але вони запросили саме мене. Оскільки в мене є час між змаганнями, бо наступний бій відбудеться десь аж у травні–червні, я погодився. Це добре фізичне навантаження, хоч і не боксерське. І психологічна підготовка з дещо іншими підходами — все це тільки на користь.

— Раніше доводилося тан­цювати?

— Ні, я навіть на дискотеках не танцював. Можу сказати, що до знайомства з моєю партнеркою у танцях я був не нуль — я був «мінус нуль»! Навіть не знав назв танців — це зараз уже трохи почав метикувати завдяки партнерці Ксенії Горб, яка на проекті вже втретє.

— Важко було починати — з «мінус–нуля»?

— Коли Ксенія пояснила мені концепцію танцю румба, то прийшов додому і сказав дружині: я не буду танцювати — не зможу цього зробити ніколи. А потім нічого, відтанцювали з третьою сумою балів із восьми пар.

А останній раз були українські народні танці, ми танцювали гопак і вийшли з першим результатом, хоча спочатку ніхто не очікував, що боксер так танцюватиме. Я намагаюся довести всім, що боксери зовсім не такі, якими їх подають в анекдотах, — між нас є різні люди, різнобічні в тому числі й такі, що вміють танцювати.

— Можливо, вам легше якраз завдяки спортивній підготовці?

— Фізично я не втомлююся, але річ у тім, що при танцях задіяні ті м’язи, які в мене у спорті ніколи не працювали. Тому несподівано для себе надірвав один м’яз. Це сталося на генеральній репетиції в п’ятницю, тому в суботу я змушений був танцювати, обмотавшись захисним жилетом. От коли на змаганнях виходив на ринг, у мене травм не було, а почав танцювати — отримав травму!

—  Хтось знав, що ви танцюєте гопак із пошкодженим м’язом?

— Ніхто. Я спортсмен, а ми не любимо плакатися. Більше того: коли почали танцювати, я ввійшов у спортивний азарт, і тепер хочу завоювати чемпіонство. Просто так здаватися не буду — навіть з травмою тренуюся, щоб бути в лідерах.

— Танцювальний проект дасть вам щось як спортсмену?

— Звичайно! Ноги в боксера — це, можна сказати, друга зброя, яка завжди в дії, бо потрібно пересуватися, відходити від суперника чи наближатися до нього. Рухи по рингу нагадують своєрідний танець, але якщо в хореографії треба відкриватися, то в боксі — ні. Зрештою, танець дозволяє мені розслабитися, бо зараз, коли виходжу на паркет, не хвилююся взагалі. Для мене головне — щоб не били, а бити мене не будуть! (сміється).

«Найчастіше розказую анекдоти про боксерів»

— Ви встигли засвітитися навіть у журі КВК. А туди що вас привело?

— Просто я дуже люблю гумор, особливо дотепний, та й сам я по натурі гуморний. У Вінниці є «кавеенники», які мене добре знають, от і почали запрошувати, а потім про це вже дізналися в столиці. Скажімо, на найближчий КВК, який відбудеться 24 березня в Києві, мене вже запросили. Так що знов буду сидіти в журі.

— Анекдоти любите розповідати?

— Дуже! А найчастіше про своє середовище — про боксерів. От наприклад: «Чому боксери люблять швидку їзду? Відповідь: бо коли треба їхати довго, забувають, куди їдуть». Іноді знайомі намагаються підколювати мене подібними анекдотами, але коли їх починаю розповідати я, виявляється, що знаю їх більше! (Сміється.) Люблю кого–небудь розіграти, а от сам на розіграшах практично не попадаюся.

— А складні житейські ситуації трапляються, коли не до сміху?

— Я до них теж ставлюся з гумором. Одного разу вдома наглядав з вікна за машиною: все нормально, стоїть собі. А коли вийшов, то побачив, що вкрали колеса з того боку, що не видно з вікна. Звичайно, спочатку розлютився, але потім розсміявся: що я вже можу зробити? Нові треба ставити...

— А якби злодії попалися?..

— То було б їм погано, якщо вони не майстри спорту з бігу. Бо я маю добру фізичну підготовку і можу довго бігти — загнав би, як зайців!

ДОСЬЄ «УМ»

В’ячеслав Узелков

Боксер–професіонал (вагова категорія до 79,4 кг)

Народився 8 квітня 1979 р. у Вінниці.

На любительському рингу провів близько 300 боїв. Срібний призер Кубка світу 1998 р., бронзовий призер чемпіонату світу 2001 р., срібний призер чемпіонату Європи 2002 р., чемпіон Європи серед юніорів 1997 р.

Із 2004 р. — боксер–професіонал. Із 27 лютого 2007 р. — чемпіон Європи серед країн, що не входять до ЄС. 13 вересня 2007 р. здобув титул інтерконтинентального чемпіона за версією WBA.

На професіональному ринзі провів 20 боїв (20 перемог, із них 12 — нокаутом).

Одружений.

Має дві вищі освіти. Закінчив Вінницький державний педагогічний університет за фахом «учитель фізвиховання» та Міжрегіональну академію управління персоналом («психолог»).