Микола Олександрович Бердяєв — один із найвидатніших інтелектуалів «срібної доби» російської культури. Він — знаний на Заході російський філософ, творець «нової релігійної свідомості», пророк культурного ренесансу. У 1970—80–ті роки його книги і статті у СРСР було заборонено. Причину цієї заборони тодішні ідеологи вигадали просто–таки феноменальну: буцімто капіталізм, зазнавши поразки на всіх фронтах, намагається надолужити втрачене, закидаючи СРСР «підривними паперами» — книгами Сергія Булгакова та Миколи Бердяєва. Наразі ж Бердяєва вивчають у вишах як філософську класику.
Уже у чотирнадцять років він читав Гегеля й Канта. А в студентські роки захопився соціалізмом. Хоча згодом відійшов від нього — там не було місця вільному виявленню Людського духу. Бердяєв порвав із марксизмом — через неприйняття ідеї диктатури і «р–р–революційного насилля». Він той, хто зневажав політику, «нічия, лише власна, людина», чомусь завжди опинявся в епіцентрі політичної боротьби — вирішував довічну російську загадку: як бути вільним у світі несвободи. Ще у першій половині ХХ століття Бердяєв виокремив тему свободи особистості як центральну проблему філософської думки.
Творчі пошуки привели до того, що поняття духовності набуло для нього релігійного забарвлення. Він створив власний міф про восьмий день творення. На сьомий день опісля створення світу і людини Бог почив від справ своїх і передав своє творіння створеній ним людині. Вільна творчість — ось у чому людина може уподібнитися до Бога.