На кожного Безрукого доволi глядачiв

      Виставу «На кожного мудреця доволі глупоти» («На всякого мудреца довольно простоты») за п'єсою Олександра Островського у постановці Олега Табакова привезли у Київ лише на один вечір. І цей вечір зібрав повний зал Жовтневого палацу. І, незважаючи на те, що найдешевший квиток на виставу коштував сто гривень, а найдорожчий — шістсот, питання: «Чи немає у вас зайвого квитка?» можна було почути від найближчої станції метро. Враховуючи всі плюси вистави, подібне видовище все ж не для такої великої сцени, як кін Жовтневого палацу. Все найкраще, що має вистава, вона втрачає, коли її «розташовують» на подібному сценічному полігоні. Зрозуміло, що організатори гастролей заробляють гроші, щоб оплатити гонорар гастролерів, оренду приміщення та й самим заробити на життя. Але таким чином губиться все, чим цінне драматичне мистецтво — дрібниці акторської гри, жива розмова, хвилини проживання, нюанси дії, все це поглинає прірва великого залу. Вистава захоплювала вишуканими акторськими роботами, смакуванням тексту відомої п'єси. Безумовно, побачити це пощастило всім тим, хто купив квитки у партер та перші ряди амфітеатру, хоча з амфітеатру вже був потрібен театральний бінокль.

      Попит на цю виставу та реакція глядачів є підтвердженням того, що справжня класика завжди поза часом. Тільки потрібно знайти спільні з часом проблеми... Вишуканий театральний стиль художника Давида Боровського кидається в очі одразу, як тільки пiднiмають завісу. Художник створює умовний антураж тогочасної Росії. Але стриманість у виразних засобах дозволяє панувати оригінальній театральній умовності. Все найголовніше він виносить на невеличкий подіум, що розташовано у центрі сцени. Цей ринг дії має до того ж власну «завісу» — плаский щит, на якому зазначено, що це майстерня фотографа Його імператорської величності. Цей щит опускається та підіймається під час кожної наступної картини. Але всі діалоги відбуваються на цьому вигаданому рингу: хто кого переможе, оборе, перехитрить... Кольорова стриманість не дозволяє перетворитися оформленню вистави на ярмарковий балаган. Точно витримані історичні деталі одягу. Автентичнiсть в одязі настільки вдосконалена, що всі декорації, крім цього «рингу», практично непотрібні, хіба що для уточнення місця дії.

      Режисерська інтерпретація відомого актора Олега Табакова  досить актуальна. П'єса Островського не втратила сатиричних мотивiв, викривальних інтонацій, які й викликають відгук у залі. Публіка завжди реагувала шквалом оплесків не тільки на витончені акторськi трюки, а й на внутрішньо близький та зрозумілий для неї текст.

      Олег Табаков поставив виставу про людей, які завдяки своїй пробивній спроможності, мов таргани, пролізуть у будь-яку щілину. Тут і знання особливого не потрібно, головне — бути хитруном та пройдохою. І суспільство приймає таких ось вискочок, які з грязі та у князі. Саме такі риси характеру превалюють у Глумова, роль якого виконує Сергій Безруков. Упевнена, що багато глядачів, купуючи квитки на цю виставу, йшли саме на Безрукова. Сподіваюся, що вони не були розчаровані його грою. І привабливість Безрукова — акторська, людська, чоловіча — тут помножується на професійне виконання. Дотепний та гострий на язик Глумов, крім того  ще й тонкий політик — знає, з ким і як себе поводити. Про таких завжди кажуть: «далеко піде». Але його лестощі обов'язково з відчуттям власної гідності, він ніколи не перегинає палку. Коли він говорить iз Мамаєвим, то виконує роль дурного малолітнього хлопчиська, постійно витирає носа. У грі Сергія Безрукова прослiдковується простота, легкість, певна розбещеність, природність. Він хотів «иметь успех в обширной говорильне», «теплое место и богатую невесту» — і це йому вдалося. 

      У виставі є  месидж   Росії колишнiй, але чи змінилася ця Росія? Повернення Росії до своїх витоків, давньоруських слів, вишуканої вимови. Цікава історія у сучасному контексті. Якщо українські театри ставлять вистави про історію України, у більшостi випадків вони перетворюються на політичний памфлет. Але ж головним лишається проблема питання, якими цінностями жили люди?

      П'єса  Островського насичена блискучими діалогами, які актори виконують впевнено та переконливо. Гострохарактерний колоритний акторський дует Турусіної та її племінниці (Ольга Блок-Миримська, Ангеліна Миримська) своєю живою кумедною грою постійно провокував оплески зали. Як писали про п'єсу Островського російські тогочасні журнали: «Острая сатира с весьма широким общественным захватом». Цікаво, що театр представив її майже без купюр. Можливо, саме таке поважне та вдумливе ставлення до перевірених часом та поколіннями творів і зближує сучасність та минуле, дозволяє зазирнути у майбутнє. Візнавання у героях Островського нас, сучасних, вишукана гра та тонке  відчуття режисером проблем, що турбують сучасне суспільство дозволило об'єднати всіх, хто дивився виставу та грав її.