Ейнштейн довго чекав фотографа. Помилкова світлина стала брендом.
Альберт Ейнштейн належить до тих лічених за всю історію людства особистостей, велич яких складно вписати у короткі дефініції. Загальна теорія відносності перевернула світ, а точніше сказати — розширила його. Теорії Ейнштейна виглядали настільки сміливими, що в 1921 році йому нарешті наважилися дати Нобелівську премію з фізики, але не за відкриття теорії відносності, а за теорію фотоефекту — роботу скромнішого масштабу, але яка на той час не викликала і тіні сумніву.
Світова слава прийшла, коли Ейнштейну не виповнилося 40 років. І залишилася назавжди. Ейнштейн — ім’я, відоме навіть невігласам, останньому сантехніку в Чикаго та Жмеринці. Попри славу і статки, він був скромним, людяним, іронічним, намагався ховатися від сліпучого світла софітів. Зневажаючи культ власного «я», Ейнштейн заповів по смерті спалити його тіло й попіл розвіяти. Щоб підтвердити ще раз, що він є «людиною Всесвіту».
У 1930 році в Німеччині вийшла книга «100 професорів доводять, що Ейнштейн неправий». Почувши про це, Ейнштейн знизав плечима: «Гм… Достатньо було б і одного».
Як стверджують сотні біографів, Ейнштейн ніколи не був відмінником у гімназії і навіть завалив вступні іспити до Цюрихського політехнічного університету — на «двійки» склав ботаніку та французьку мову. Довелося вступати ще раз, і то — на педагогічний факультет. По завершенні Політехніки ніхто з викладачів не захотів допомогти Ейнштейну продовжувати наукову кар’єру. «Мої професори третирували мене і недолюблювали через мою незалежність, тож закрили мені шлях у науку», — писав пізніше вчений. Цікаво, що кілька років після альма–матері Ейнштейн працював скромним службовцем у Бюро патентів, заробляв украй мало, і перші промені наукової слави застали його за тим самим конторським столом.
Справжню славу вчений здобув завдяки сонцю. Восени—1919 британська експедиція під час затемнення відстежила передбачене Ейнштейном відхилення світла у полі тяжіння Сонця, при цьому встановлені його значення відповідали не ньютоновому, а ейнштейновому закону тяжіння. Сенсаційну новину передрукували всі газети Європи.
Ейнштейн не був забобонним, не вірив у всілякі містичні знаки. А втім багато його біографів відзначають, що в 1917 році, після того як надрукував свою першу працю про космологію, на нього «напали» всілякі важкі хвороби — від недуги печінки, якою він страждав ще з дитинства, до виразки шлунка й жовтухи. Чоловік місяцями не вставав з ліжка, і хвороби відступили лише в 1920–му.
Цікаво, що у Сполучених Штатах Альберта Ейнштейна вважали ледь не національним героєм. Тим більше, генія, несправедливо вигнаного з батьківщини режимом Гітлера, цінували і як «політичний фактор». Є свідчення, що президент Рузвельт неодноразово зустрічався з Ейнштейном «поза протоколом», та так, що одного разу їхня бесіда затягнулася до глибокої ночі, й учений залишився ночувати в Білому домі.
Після змушеної еміграції Ейнштейн став ще більш затятим антифашистом і «комуністом». Власне, комуніст — це суттєве перебільшення, але сильні ліві погляди зробили «американця Ейнштейна» кумиром і для Радянського Союзу. Фізик і сам не знав, що перебуває у дещо дивній політичній ситуації. Право–консерватори США спершу навіть не бажали, щоб влада дозволила вченому оселитися в країні. «Сам Сталін не пов’язаний з такою кількістю анархо–комуністичних груп, як неблагонадійний Ейнштейн», — йшлося у зверненні організації «Вумен петріот корпорейшн» до уряду. Лише на початку 70–х з’ясувалося, що ФБР вело стеження за вченим із 1937 року до самої його смерті. Згідно з цими документами, Ейнштейн «був членом чи спонсорував 34 комуністичні фронти». А загалом справа ФБР розтягнута аж на 1427 сторінок.
У грудні 1937 року від серцевого нападу померла дружина Ейнштейна — Ельза, його двоюрідна сестра. У цьому шлюбі не було дітей. І до самої смерті славетний фізик мешкав поруч із сестрою Майєю, донькою Ельзи від першого шлюбу — Марго, та своїм секретарем Еллен Дюкас. А, так, ще був кіт на прізвисько Тигр.
На подив американців, вчений так і не купив собі телевізор та автівку. Він грав на скрипці й читав книжки. Серед захоплень Ейнштейна є і яхти. В останнє десятиліття, окрім єдиної теорії поля та антиядерних статей він написав ще одну річ — брошуру–посібник з управління яхтою.
Як чоловік з гумором, смертельно хворий Ейнштейн казав лікарям, що чекає свого кінця, «як явища природи, не більше». Без жалю та сантиментів він покинув цей світ. Останні слова геній промовив німецькою, але сестра–жалібниця, яка чергувала біля його ліжка, не змогла потім відтворити це послання. Смерть настала 18 квітня 1955 року в лікарні міста Прінстон. Згідно із заповітом, на похорон Ейнштейна зійшлися лише 12 найближчих друзів. Прах спалили у крематорії, а попіл, як він і хотів, розвіяли за вітром.
Альберт Ейнштейн народився в 1879 році у німецькому Ульмі в родині дрібного підприємця. Вищу освіту здобував у Швейцарії, в Цюріхському політеху. У 1901 році отримав громадянство Швейцарії, від якого не відмовився все своє життя. Того ж року в берлінському журналі «Аннали фізики» вийшла його перша стаття «Наслідки теорії капілярності».
У 1903 році одружився з однокурсницею, сербкою Мілевою Марич. Дехто з біографів вважає, що вона була певною мірою співавтором головної праці життя Ейнштейна — «Загальної теорії відносності», так званого чотиривимірного простору. Над математичним оформленням цієї революційної теорії вчений працював вісім років і представив її у 1915–му. Того ж року він спільно з голландським фізиком Вандером де Хаазом запропонував схему досліду, що пізніше отримав назву «ефект Ейнштейна–де Хааза» і підтвердив відкриття Нільсом Бором планетарної моделі атома. У 1917 році відкрив єдину теорію поля і написав першу статтю з космології.
Невдовзі потому Альберт Ейнштейн залишив свою першу дружину і в 1919 році одружився зі своєю двоюрідною сестрою Ельзою.
До 1933 року мешкав у Берліні. Після приходу до влади нацистів змушений був залишити Європу назавжди. В антисемітській ненависті гітлерівська пропаганда попалила всі праці Ейнштейна й оголосила їх антинауковими. Ейнштейн переїхав до США, де відразу отримав кафедру в спеціально під нього створеному Інституті фундаментальних досліджень у Прінстоні (штат Нью–Джерсі). Основною працею, над якою він трудився до самої смерті, була «Єдина теорія поля».
Від шлюбу з Мілевою Марич у Ейнштейна було троє дітей. Перша донька померла ще немовлям. Старший син Ганс–Альберт (1904—1973) переїхав невдовзі за батьком з Німеччини у США і потім став спеціалістом з гідравліки. Молодший син Едуард 20–річним захворів на тяжку форму шизофренії і решту життя провів у цюріхській психіатричній клініці.
Ніхто до сьогодні не знає ні її точної дати народження, ні приблизного року смерті, ні місця поховання. Не дійшло до нашого часу і жодної фотографії чи портрета письменниці, оскільки вона не мала власних дітей і внуків, які могли б зберегти для історії подібні свідчення. >>
Тарас Шевченко прожив коротке і тяжке життя. Він помер у 47 років, з яких 24 припали на кріпацтво, 10 — на заслання і лише 13 років поет був порівняно вільною людиною. >>
Наближається 155-та річниця з дня народження мецената Євгена Чикаленка. Чикаленко п’ять років добивався дозволу царської цензури на видання своїх україномовних книжок, оплачував гонорари Бориса Грінченка і допомагав хворому Іванові Франку, уже сам бідуючи. >>
Королеві Великої Британії Єлизаветі ІІ 21 квітня виповнюється 90 років. За традицією, день народження королеви святкується двічі на рік, тому майже увесь 2016-й у Британії вважається ювілейним. Без сумніву, Єлизавета ІІ на цей час є найвідомішим монархом світу. >>
Нещодавно в Музеї шістдесятництва відкрилася виставка «Він бачив крізь час», присвячена видатному історику, культурологу, філософу, археологу, громадському діячеві — Михайлу Юліановичу Брайчевському. Лише найближче оточення вченого знало його ще й як неабиякого поета та художника. >>
Жива легенда стверджує — допоки Оранта молитиметься за Україну в Софії Київській — незнищенним буде український дух, український народ. Тому й, певно, жодна нація цього світу не має такого сузір’я видатних жіночих постатей, які творили національну та світову історію, зупиняли світове зло, ставали символами незламності людського духу та проривного пасіонарного чину в найкритичніших для народу буревіях історії… >>
