Москва після Києва

«Початком народження Московської держави» назвав російський історик Василь Ключевський тодішнє спустошення Києва. За його словами, в особі Андрія «великорос вперше виступив на історичну арену». Отож 12 березня 1169 року, в середу, другого тижня Великого посту, після триденної облоги і штурму столицю Русі було захоплено, пограбовано й поруйновано. Киян убивали або брали в полон і продавали в рабство. Київський князь Мстислав зі вцілілими дружинниками відступив на Волинь.

«І був у Києві стогін і туга»

На духовний і культурний центр східного слов’янства напали «братні» полки за наказом суздальського князя Андрія на прізвисько Боголюбський. Це онук Володимира Мономаха і син Юрія (що за свою загребущість дістав прізвисько Довгорукий) і дочки половецького хана. Серед нападників були син і троє Андрієвих братів. Вони командували загонами суздальців, володимирців, муромців, ростовців. До них приєдналися загони половецьких грабіжників — близьких родичів Андрія по материній лінії.

Як свідчить літопис, нападники «два дні грабували все місто, Поділ і Гору, і монастирі, і Софію, Десятинну Богородицю, і не було помилування нікому і нізвідки. Церкви горіли, християн убивали, інших різали, жінок вели в полон, силоміць розлучаючи з чоловіками й дітьми. Немовлята плакали, дивлячись на матерів своїх... Узяли з собою майна безліч, церкви оголили, зірвавши в них ікони, і ризи, і дзвони познімали всі... І був у Києві серед усіх людей стогін і туга, і скорбота невтішна, і сльози безперестанні». Утім і понині православні Московського патріархату (зокрема й в Україні сущі) 17 липня вшановують пам’ять Андрія Суздальського...

Нападники вчинили з Києвом і киянами те, що зазвичай робили в ті часи із захопленими чужоземними містами. Отже, для них Київ і Руська земля були справді чужими. На північному сході став формуватися новий етнос, відмінний від киян, від галичан, волинян, новгородців.

Навіщо напали?

Відомо, що після смерті Ярослава Мудрого територію величезної могутньої Київської держави, що простягалася з півдня на північ від Чорного моря до Льодовитого океану, із заходу на схід від Вісли до Волги, а подекуди до Уральських гір, було поділено між п’ятьма його синами та онуком. А ще через кілька десятиріч імперія розпалася на 15 князівств, назва кожного з яких походила вже не від племені, що населяло землі, а від столичного міста. Найбільшими за кількістю населення й економічним потенціалом були Київське, Новгородське, Чернігівське, Переяславське, Галицьке і Волинське князівства. Але тільки Київське князівство називалося власне Руссю, Руською землею, його вважали першим серед інших. Великим, тобто найголовнішим князем вважався той, хто княжив у Києві. Київ був культурним і релігійним центром Русі, красивим містом із понад стотисячним населенням, із багатьма кам’яними палацами і церквами. За свою красу й багатство він отримав назву другого Константинополя, а за святині — другого Єрусалима.

Оскільки в Русі не існувало затвердженого і загальноприйнятного порядку успадкування великокнязівської влади, нерідко траплялося так, що кияни виганяли неавторитетного правителя й запрошували на київський стіл князя з іншої землі. Відчиняли йому з військом ворота, відмовляючись захищати «чинного» володаря. Так сталося 1113 року, коли після смерті непопулярного Святополка на прохання киян на трон сів Володимир Мономах, який княжив доти в Переяславі.

Першість через знищення

Боротьба за владу розгорілася у другій половині ХІ ст., коли свої претензії на Київ заявив наймолодший із Мономахових синів Юрій. Свого часу йому, як найменш здібному з братів, дісталося від батька віддалене північне, заселене племенами меря і мурома Суздальське князівство. Юрій не зміг полюбити непривітного краю з суворою зимою, коротким холодним літом, непрохідними лісами й болотами. На старість його все більш приваблювала Україна. Тому він просив свого племінника — великого князя Ізяслава Мстиславовича — дати йому якесь маленьке князівство в Руській, тобто Київській, землі, де б він дожив віку.

Згодом Юрій перебрався до запропонованого Ізяславом Вишгорода. Коли розпочав плести інтриги, які племінник розцінив як підступ до захоплення верховної влади, був вигнаний із Русі й знову опинився в Суздалі. Тоді став зазіхати відкрито і 1151 року його військо підійшло до стін Києва. Утім кияни не далися, і, зазнавши великих втрат, суздальці втекли.

У 1154 році, після смерті Ізяслава, Юрій на три роки зайняв київський стіл. Утім кияни його не шанували. Почувши про смерть Довгорукого на банкеті в якогось Петрила, городяни розгромили обидва його двори. На престол запросили Ізяславого сина Мстислава.

Юріїв син Андрій, отримавши при батькові Вишгородське князівство, скоро його покинув, прихопивши ікону Богородиці, яку, за переказом, намалював апостол Лука. Нині вона під назвою Володимирської Бого­матері вважається найбільшою святинею Російської православної церкви. Андрій вирішив позбавити Київ першості, завдавши смертельного удару. Залишивши в Києві свого сина Гліба, він відійшов у Суздаль. Коли Мстислав за допомогою киян знову став великим князем, Гліб утік з міста без бою. 1173 року Андрій послав 50–тисячне військо, щоб остаточно знищити Київ. 19 грудня те військо дощенту розгромили біля Вишгорода. Наступного 1174 року Андрія убили його ж бояри. Ніхто не хотів поховати покійника. І розірвали б собаки мертве тіло, якби не киянин на ім’я Кузьмище. Цей колишній Андріїв слуга і поховав свого пана.