Монументальний посол України

Більш як у 30 зарубіжних дер­жавах встановлено пам’ятники геніальному українському поетові. Більшість із них зведено коштом місцевих українських громад, решту подарувала Україна.

Сьогодні в Канаді триває збір коштів на спорудження монумента молодому Тарасові у столиці країни — Оттаві. Спеціальний український громадський комітет займається створенням фінансового фонду, розробкою проекту скульптурної композиції.

До речі, автор композиції — всесвітньо відомий скульптор, виходець із Волині Леонід Молодожанин; роботи 94–літнього мешканця Вінніпега — Шевченкові постаті, що височать у Вашингтоні, Санкт–Пе­тер­бурзі, шести містах Аргентини і Бразилії. Проект передбачає не лише встановлення триметрової бронзової фігури Кобзаря. За монументом в Оттаві постануть герої Шевченкових поем — кобзар із бандурою, гайдамаки, Катерина з немовлям. Уся композиція має бути відкрита в 2011 році, коли виповниться 120 років од часу першої еміграції українців до Канади.

А от іншого монументального Тараса спіткала на канадській землі трагічна доля. В 1988 році в містечку Оаквілл (провінція Онтаріо) у «меморіальному парку Шевченка» невідомі злочинці спалили музей поета, де було зібрано з усієї України різні експонати, зокрема цінні художні полотна. У 2006 році в цьо­му ж парку лиходії викрали з гранітного постаменту величний бронзовий монумент, який подарувала у 1951 році Україна канадським українцям із дозволу самого Сталіна.

У 1990 році безслідно зникла бронзова скульптурна композиція «Тарас Шевченко читає книгу» (автор — київський скульптор і етнограф Іван Гончар), що була поруч із музеєм.

У 90–ті роки у містечку Тіммінс мисливці за дорогоцінним металом потай забрали ще один дарунок Києва — невеличку бронзову фігуру поета. На жаль, із боку офіційної України не пролунало належної реакції.

Зведення Шевченкових пам’ятників на Заході має свою історію, нерідко супроводжувалося затягуванням на роки ухвалення відповідних рішень властей, дипломатичними переговорами, політичними протиборствами.

У роки «холодної війни» скульптурні образи Тараса Шевченка створювалися в зарубіжжі часто всупереч бажанням Кремля. Досить згадати про перебіг подій, пов’язаних із пам’ятником у Вашингтоні, який постав у 1964 році за спеціальною ухвалою Конгресу США та за фінансового сприяння українських громад країн Заходу. Тоді восьмиметровий монумент урочисто відкрив президент США Дуайт Ейзенхауер у присутності близько 100 тисяч вашингтонців і гостей із багатьох держав. Ця подія спричинила гнів офіційної Москви та радянського Києва. За океан надійшло ініційоване комуністичним керівництвом «звернення» відомих українських діячів культури і літератури, яке містило протест щодо використання імені великого Кобзаря з ідеологічною метою.

Під час перебування в Буенос–Айресі місцеві українці показали мені закон Аргентинської Республіки щодо будівництва в центрі столиці монумента молодому Тарасові, підписаний у 1967 році президентом Гільєрмо Бордою. Відкриття пам’ятника відбулося в 1971 році за участі представників муніципальних властей, послів США і Канади, української громади. П’ять років потому президент Парагваю генерал Стреснер відкрив з антирадянською промовою Шевченків монумент у місті Енкарнасьйон, що теж викликало негативний відгомін у Москві.

В Австралії, Азії, Єв­ропі й Америці — на площах міст, у парках, українських культурних та громадських центрах — бронзочолий Тарас, монументальний посол Ук­раїни, завше збирає біля себе людей — місцевих українців, які приходять ушанувати його, поділитися з ним своїми думами, наших дипломатів і, звичайно, туристів, котрі від гідів дізнаються про велич Шевченка і його землю — Україну.

Станіслав ЛАЗЕБНИК

ІМЕНЕМ ТАРАСА

Якщо зважити, що у 60 із лишком державах діє понад три тисячі українських громадських об’єднань і більшість із них прагне відзначити Шевченкові роковини, то ці урочистості мають воістину планетарний масштаб.

Достеменно відомо, що за океаном перші почесті Тарасові віддали у 1896 році у місті Шамокін (штат Пенсильванія) вихідці із Закарпаття. Церковний хор виконав «Думи мої», а драматичний гурток поставив уривок із п’єси «Назар Стодоля».

Іменем Тараса за межами України названо численні українські громадські об’єднання, навчальні заклади, наукові інституції, творчі колективи, площі, вулиці...

Одним із перших великих громадських організацій, названих на честь поета, стало громадсько–культурне товариство в Санкт–Петербурзі, засноване ще у 1898 році, яке проіснувало досить недовго. У 1997 році воно було відтворене і сьогодні є впливовим об’єднанням українців–жителів міста на Неві.

Серед освячених іменем Шевченка — фундації в Аргентині й Канаді, Товариство української культури і Національний культурний центр у Казахстані, музей та бібліотека з архівом у Лондоні, український ліцей у Румунії, школа–ліцей в Узбекистані, Українське громадсько–культурне земляцтво в Якутську, Товариство прихильників української культури в Куритибі (Бразилія), що, зокрема, видає Шевченкові поезії португальською мовою. Шевченків титул має знаменита Капела бандуристів з осередком у Детройті — лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, яка тричі виступала з концертами у багатьох містах України.

З–поміж найбільших українських наукових центрів на Заході є Наукове товариство імені Тараса Шевченка (виникло у 1873 році у Львові й відроджене в 1947—50 роках у Німеччині, Франції, США, Канаді та Австралії). Цей поважний заклад, зокрема, випустив «Енциклопедію українознавства» і англомовну «Юкрейн».