«А чому всі заходять і ніхто не виходить?». — «Тому що там кава, маца і музика». — «Мені цікаво, до раю теж така штурханина?» — «Поживемо — побачимо». Під колоритні розмови бажаючих потрапити до музею Шолом–Алейхема чекання не «навантажувало». Замисел організаторів був таким: заходить група у 15–20 осіб, слухає екскурсовода і виходить. Потім — наступна «порція». Але в середині справді була маца і «Хава нагіла». Тож ми з фотокором стояли і стояли. Аж поки я не скомандувала: «Все, Таню, на абордаж». Увірвавшись, я знайшла директорку музею Ірину Клімову і записала з нею коротеньке інтерв’ю. Але при цьому... загубила Таню. «Ти де?» — «Я в музеї». — «І я в музеї. Але де ти конкретно?» Ми передзвонювались, бо не бачили одна одну — в музеї яблуку не було де впасти. Було трохи сумбурно, зате весело. Шолом–Алейхем, як–не–як...

«Черновецький — це «дворукий бандит», який начхав на усі передвиборчі обіцянки, в тому числі й на боротьбу з ігровою залежністю киян», — прокоментував повернення ігрових автоматів народний депутат України Володимир Ар’єв.