Використаний Рух

Через низку обставин Українська держава опинилась у становищі, коли актуальним стало питання не лише «як бути?», а «бути чи не бути?». Однією із загроз є зовнішній чинник — шалений тиск Росії і підривна діяльність її спецслужб, перманентні інформаційні та енергетичні війни, політичний шантаж. Здобуття свободи і незалежності багатьма поневоленими народами в Росії сприйняли не як закономірний факт історії, а розвал СРСР вважають найбільшою трагедією ХХ ст.

Не менш небезпечною загрозою незалежності є національний розбрат, ганебні дії «п’ятої колони» й особливо цинічна та підступна міжкланова, міжпартійна, міжособистісна війна всіх проти всіх за владу, за можливість наживи і посадові місця біля «корита» тощо.

На жаль, у цій ситуації Україну не спроможний захистити Народний рух із його нинішнім керівництвом...

Перевертні

Упродовж усього часу нашої самостійності в переважної більшості українців не викликало сумнівів, що верхівка комуністів, соціалістів «звичайних» і «прогресивних», регіоналів, соціал–демократів, тобто всяких симоненків і саламатіних, вітренків і марченків, морозів і януковичів, медведчуків і табачників, шуфричів і богословських та іже з ними, м’яко кажучи, не сприйняли української державності і як «п’ята колона» Москви формували (хай із різними нюансами) свої програми, методи та форми діяльності, пропагандистські заходи, щоб максимально послабити державницький імунітет народу, а за сприятливих умов і приєднати Україну до Московії у статусі малоросійської шароварної республіки. Вони, зрештою, ніколи не приховували отриманих ззовні цілей і доручень, хоч заради правди слід визнати, що навіть у цих партіях серед рядових членів є багато чесних людей і щирих патріотів.

За роки самостійності Україна не спромоглася сформувати достатньої кількості національно свідомої, чесної перед собою і народом, з почуттям людської гідності еліти, яка могла б замінити чиновницький апарат українськими патріотами–державниками. Державою правили чужинці, утримуючи на службі запобігливих «мєстних» клерків, яких навчили слухняно прогинатися, догоджати, стелитися й, випереджаючи бажання господарів, охоче обливати брудом український націоналізм, навіть коли його не було. Десятки тисяч таких чиновників–козачків, немов хамелеони, легко поміняли пігментацію та, прикриваючись уже синьо–жовтим прапором та патріотичною риторикою, знову опинилися на своїх або й вищих державних посадах. Відчувши власну безпеку, вони спільно зі спритними кооператорами, пройдисвітами, часто злочинцями кинулися грабувати національні багатства. Безбатченки й духовний люмпен швидко розбагатіли й запрагли ще більшого — назвали себе «національною елітою».

...Упродовж 1989—95рр. члени–засновники Народного руху України, справжні патріоти, відомі громадські діячі були ядром, честю і гордістю організації. Завдяки їм Рух став потужною політичною силою, яка результативно спричинилася до здобуття незалежності. Саме внаслідок цього і трансформації Руху в партію з другої половини 90–х років, до її лав хлинула нова хвиля, на кшталт вищеокресленої «еліти», метою якої була аж ніяк не розбудова держави, не відродження національної духовності та культури своєю посвятою та жертовністю. Через популярну в народі організацію «новобранці» здобули депутатські місця, посади, чини й почали ділити ще не поділене або перерозподіляти на свою користь уже «прихватизоване».

Організатори Руху, подвижники національної ідеї або самі відійшли на знак протесту, або їх умисно відтіснили на узбіччя суспільних процесів досвідчені гравці апаратних інтриг. А після загибелі В’ячеслава Чорновола Рух остаточно втратив свій рейтинг. Його сьогоднішнє керівництво «тягне» всього на 0,9—1,2%. Зате політичними амбіціями «пульсує» на 120%. Тарасюк, Коваль, Чорноволенко і Ко прогнулися під Юлію Тимошенко. Ще перед тим за існуючою в «еліти» традицією до неї перекинулися галицькі «націоналісти» Косів, Давимука, унсовець у вишиванці Шкіль, учетверте чи вп’яте змінив «рятувальне коло» Стецьків. З такою ж легкістю простелився, як свого часу перед КДБ Здоровега, його «здібний» учень Курпіль, перетворивши власну газету «Високий замок» на «колективного організатора і пропагандиста» БЮТ. По–письменницьки невимушено й юридично «обґрунтовано» до команди перевертнів долучилися Яворівський, Стретович, Кармазін, Мовчан тощо. «Побратимами», «соратниками», тобто цілком по–родинному почуваються там генерали КДБ Деркач, Кожем’якін, недавня комсомольська та партійна номенклатура.

А хто ж хозяїн?

Чужинка за духом, для якої Україна — полігон для наживи та абсолютної влади, а українці — гумус і біомаса, що мають служити джерелом збагачення та слухняним об’єктом амбіцій диктатора.

Олігарх, що утримує злочинно нажиті мільярди в офшорних зонах, свідомо відмовляючись інвестувати їх у кризову українську економіку, а власні борги перед українським народом списує за рахунок держави.

Наскрізь віроломний політик, що звично, із внутрішньою готовністю прогинається перед Путіним і цинічно хіхікає, вислуховуючи його хамські гостроти. Але водночас від українців, хто б це не був, вимагає рабської покори й послуху. Крайньо нетерпима до справедливої критики, чесної поведінки людей, своїх однопартійців, союзників.

Упродовж короткого владного буття стала творцем нафтової, цукрової, м’ясної криз та двох інфляційних обвалів гривні. Осінньої кризи «не помічала» до жовтня, поки народ не заволав про біду. Не здатна захистити національні інтереси: газові угоди — це свідома руйнація економіки, адже дорогий газ змушує заводи закриватися, й здешевілі хімічні та металургійні гіганти опиняться в руках чужинців. А п’ятимільярдний кредит з ультимативними вимогами Путіна політично поставить Україну на коліна. Народ назвав такі результати катастрофічними невдачами, а вона, щоб укотре відбрехатись, називає їх «перемогами».

Слон і моськи

...Після всенародного обрання Президентом України Віктора Ющенка з його глибокою вірою, чесністю та генетично українською ментальністю і після оприлюднення програми його президентської діяльності, що ставить собі за мету відродження національної пам’яті, розбудови та зміцнення Української держави, повернення нашій культурі сотень заборонених чи «забутих» імен, суттєве зміцнення національної безпеки — усе це разом узяте викликало гостре несприйняття й злобне цькування як особи Президента, так і його діяльності. Дуже промовистим є факт, що така патріотична діяльність справді першого українського Президента, хоч третього за рахунком, об’єднала всі антиукраїнські сили. Який шабаш у пресі, на каналах телебачення підняли «регіонали», комуністи, соціалісти, кримські сепаратисти. Та найлютішу істерику здійняли «союзники» по коаліції — БЮТівці. І звичайно, відступники та перевертні з Руху, інших кишенькових партійок. Змовники, аморально експлуатуючи воістину європейську демократичність, порядність та небажання глави держави опускатись у відстоюванні правди і честі до їхнього ницого рівня, оті природні «союзники» — різні там портнови і шуфричі, фельдмани і жванії, тимошенки та януковичі, писаренки й симоненки, грачі й яворівські, мартиненки, стецьківи, косіви та інші «совки» розкрутили тотальну кампанію цькування, злоби, дифамації Президента та членів його родини. А хіба за путінською командою «фас» ця зграя «мосьок» не кинулася слухняно, тепер уже морально, знищувати Президента за його українськість та глибоко національну державну політику. У чому тільки яничари його не звинувачували! Та кожній чесній людині зрозуміло, що тявкають «моськи» на «Слона»...

Іван ГЕЛЬ
делегат установчого і трьох наступних з’їздів Руху,
член львівської крайової та великої ради НРУ

ЗАЯВА

Я бачу остаточну моральну й національну деградацію верхівки Руху — «совок» сприймає як «моральні» категорії лише страх, гроші, посади. Такий стан речей зобов’язує мене вийти з НРУ, щоб не стати співучасником антиукраїнської діяльності та злочинів проти держави, що їх у гонитві за депутатськими місцями, посадами, чинами готові і будуть коїти рухівські та інші манкурти.