Чого тільки не зустрінеш у нашій супердемократичній країні? Наприклад, чи можна собі уявити, що державні вчителі Франції в державній школі займаються антифранцузькою пропагандою? Чи антиросійською — в Росії? Антинімецькою — в Німеччині? Ясна річ, що — ні. А в Україні це, виявляється, можливо. Ба більше, чиновники від освіти навіть це заохочують.
Показовий приклад — лист начальника управління освіти Закарпатської облдержадмінстрації Ю. Герцога до начальників районних та міських відділів освіти від 26.07.2007 за №01–20/2069, в якому той «просить сприяти» створенню в загальноосвітніх закладах так званих русинських недільних шкіл і цю свою позицію просить довести до відома директорам усіх шкіл області.
Отож чому сприяти так наполегливо просить головний освітянин Закарпаття? Це чітко зрозуміло зі слів одного з «русинських» ідеологів Валерія Падяка, який називає головну мету «русинського ошколовання» — «здержовати процеси поукраїнщення народа». Таким чином в Українській державі в українських школах українських дітей виховують в антиукраїнському дусі, доводячи, що вони — не українці, їхня мова — не українська, а історія — не має нічого спільного з Україною. Це тим паче парадоксально, що на основних уроках вони вчать цілком протилежне.
Думка начальника на Закарпатті — справа велика. Тож за кілька років таких «русинських» недільних шкіл наплодилося вже близько 40, в кожній з яких вчаться майже двадцять дітей. Той же В. Падяк доводить, що велика заслуга у цьому іноземних спонсорів, без яких «возроджіня русинського ошколовання» би не відбулося. Недавно стало відомо, що й московський фонд «Русскій мір» теж хоче фінансово підтримувати недільні школи для «здержованя поукраїнщення» українців Закарпаття. Ще б пак!
Якщо керівництво обласного управління освіти слабо розуміється у питаннях етнології, то Міністерство освіти могло би прислати спеціаліста, який би йому прочитав фахову лекцію про етногенез українців Закарпаття в купі з висновком Академії наук, а також нагадало би йому, що зарплату йому поки що дає держава Україна, а не «закордонні спонсори».
В українських школах не сміють проводити антиукраїнську пропаганду — ні на уроках, ні після них.
У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>
Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>
Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>
Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>
Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>
Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>
