У галереї «Колекція» темно і моторошно, як у величезному холодильнику. Один із найавторитетніших представників contemporary art, заступник голови Національної спілки художників України та віце–президент Академії мистецтв України Віктор Сидоренко розмістив тут свій «Новий ковчег». У простір стіни вмонтував роботи, як стилізацію Ноєвого Ковчега. З них виглядають «заморожені» собака, кінь, жінка, людський ембріон. За біблійним сюжетом людство врятувалося від потопу завдяки ковчегу. Сидоренко розробив свій план збереження генофонду. Він заморожує персонажів у русі, щоб коли буде потреба, вони могли знову ожити і продовжити історію людства.
Експеримент у часі художник реалізував, поєднавши класику живопису та ідеї сучасного мистецтва з медіа і скульптурою. Виставку із застиглими поглядами тварин і людей доповнює відео процесу муміфікації людини. Відзнята церемонія нагадує більше архівний запис, перевезений з Єгипту, де фараона готують до поховання у піраміді. Троє чоловіків накладають гіпс на тіло ще живої людини, щоб до приходу її смерті зробити саркофаг і передати непошкоджену плоть вічності. «Це не єгиптяни. Знімав недавно у Харкові, звідки родом. На екрані видно, як мумію ліпить мій друг, харківський художник Микола Рідний. Вийшло дуже правдоподібне відображення першого кроку до безсмертя», — каже художник.
У центрі «Нового ковчегу» на п’єдесталі шокує залита у прозору пластикову рідину об’ємна гіпсова голова. Так автор модифікував «Голову професора Доуеля» з твору Олександра Бєляєва.
«Жодна з істот на землі, крім людини, не задумується про безсмертя. Ми хочемо зберегти і модифікувати свій генетичний код. Релігія пропагує шлях до безсмертя душі, наука — до безсмертя тіла. «Новий ковчег» — це така собі форма депозитарію, моє трактування спроб людини до збереження генетичного матеріалу, — пояснює художник. — Ідея із замороженням використовується у багатьох проектах. Комусь це нагадує фільм «Ванільне небо», де героя заморожують, як собаку з реаліті–шоу. Може виникнути підозра, що я використав їхню ідею. Але хто в кого запозичив, ще варто посперечатися. Над безкінечністю часу я працюю вже з 2003 року».
Якщо не знати Сидоренка в обличчя, то на виставці поміж яскравих відвідувачів його важко помітити. «Він не схожий на художника», — киває вбік солідного чоловіка у чорному костюмі й чорній сорочці Роксолана Авраменко, піар–менеджер галереї «Колекція».
«Як на мене, ті, хто одягаються, як художники, виражаються в одязі, але в голові у них брак ідей. А я художник на полотні. У житті я — менеджер, науковець, віце–президент Інституту проблем сучасного мистецтва, батько і дідусь», — сміється Віктор Сидоренко.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
