...І цілюще молоко з альпійських гір

26.02.2009
...І цілюще молоко з альпійських гір

Діти з міста Сватове Луганської області. У руках вони тримають картину — подарунок для принцеси Стефані (ззаду праворуч). Літо 2008 року.

Сенс фрази «Чужих дітей не буває» я добре зрозуміла після того, як дізналася про проект «Чорнобильські діти», що вже восьмий рік діє в Австрії. Його ініціатор та керівник Альфред Леволь разом зі своїми друзями започаткував добру справу 2001 року. Відтак щоліта на тритижневому літньому відпочинку та оздоровленні в Австрії побували сорок два малюки. Це діти ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській АЕС із міст Антрацит та Сватове на Луганщині.

 

«На дитячому здоров’ї економити не можна»

З Альфредом Леволєм та його однодумцями — людьми, не байдужими до здоров’я українських дітей, — я познайомилася в мальовничому містечку Харбах, що в Нижній Австрії, неподалік від кордону з Чехією. Саме тут, серед гір та лісів, проводять свої літні канікули юні українці, набираючись сил і здоров’я.

Інформація про масштабні наслідки аварії на ЧАЕС давно непокоїла Альфреда Леволя. Чоловік каже, що чув про учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, пожежників, солдатів і цивільних, які ризикували життям, втратили здоров’я, а багато з них і нині передчасно йдуть із життя через важкі недуги. Але те, що діти ліквідаторів, народжені навіть через 10—15 років після Чорнобильської трагедії, мають важкі захворювання, стало для австрійця справжнім шоком. «Тому й вирішив діяти, аби хоча б чимось допомогти цим дітлахам», — пояснює він. Гаслом свого проeкту пан Леволь обрав відомий вислів Артура Шопенгауера: «Здоров’я — це, звичайно, ще не все, але без нього все інше втрачає сенс».

Аби прийняти, розмістити й оздоровити одну дитину, розповідає Альфред Леволь, необхідно зібрати 900 євро. Сума значна, тому він акумулює її серед доброчинців упродовж року. Велика частина цих коштів, за словами керівника проекту, йде на оплату авіаперельоту «Харків—Відень» і дорогу в зворотному напрямку. Але на запитання, чи можна було б зекономити гроші, скориставшись замість літака дешевшим потягом, мій співрозмовник аж зіскочив з місця: «Ну що ви?! Поїзд із Києва до Відня їде півтори доби. А дітвора ще ж до Києва мусить подолати чималу відстань. Таку дорогу витримає навіть не кожен дорослий. А тут діти, до того ж, не зовсім здорові. Їм же ще з Відня до нашого селища їхати — не близький світ. На здоров’ї, тим паче дитячому, економити не можна».

В гостях у принцеси

Альфред Леволь щасливий, що його проект підтримує багато добрих людей. Скажімо, двоповерховий будинок, в якому мешкають українські дітлахи в Харбаху, надають безкоштовно друзі пана Альфреда — подружжя Магеншаб. У них власне фермерське господарство, і щоранку маленькі гості мають змогу смакувати свіжим молоком, яке добре відновлює ослаблений дитячий імунітет.

Крім відпочинку на природі, один тиждень діти неодмінно проводять у Відні. Тут їх також безплатно розселяють у будинку для персоналу однієї зі столичних лікарень, де, за розпорядженням головного лікаря, так само безкоштовно проводять повне обстеження їхнього здоров’я.

Ще до приїзду юних гостей Леволь разом зі своєю дружиною закуповує для них усе необхідне: від засобів гігієни до одягу та взуття. Пані Леволь розповідає, як із великою радістю ходить із дітьми до магазинів, вибираючи своїм маленьким друзям подарунки — додому вони повертаються з повними валізами гостинців. А ще подружжя дарує дітям диск із 1000 фотографій на згадку — так звану «фотосесію» їхніх літніх канікул в Австрії.

На тих знімках назавжди залишаються і такі яскраві миттєвості, як відвідини Віденського зоопарку — найстарішого в Європі, візит до австрійського парламенту, знайомство зі «справжньою принцесою». До речі, принцеса Стефані Фюрштенберг особисто бере участь у проекті «Чорнобильські діти» — підтримує фінансово, а також запрошує гостей з Ураїни у власний замок на гостину.

Зворушливо чути від Альфреда Леволя, коли він про українських дітей говорить: «мої», «наші» малюки. Непокоїться, що вони фізично на рік відстають від своїх австрійських ровесників. «Але ж які вони доброзичливі й допитливі!» — радіє чоловік. Маленькі підопічні, повернувшись в Україну, пишуть йому листи та надсилають смс–ки. Керівник проекту зізнається, що сумує за українськими дітьми й допомагатиме їм доти, доки йому вистачить на це сили та здоров’я.

Наталя ЦІКРА