Симфонічні концерти на сцені Національного оперного театру — явище доволі рідкісне. Мовляв, це прерогатива філармонії. Щоправда, існують винятки для урочистих святкувань, концертних гастролерів тощо. Проте нинішній прецедент вартий особливої уваги з двох причин. По–перше, ім’я — Володимир Кожухар, художній керівник та головний диригент оркестру Національної опери, знаний поціновувачами академічного мистецтва як неперевершений майстер своєї справи, продовжує здійснювати впевнені кроки в напрямі ознайомлення столичної публіки зі світовою музикою найвищого ґатунку. По–друге, твори. Аби вкотре переконати слухача у своїй професійній бездоганності й підтвердити високий статус, цього разу маестро обрав знакові симфонічні полотна ХІХ—ХХ століття з російською домінантою, концепційна й виконавська складність котрих вимагала чималих зусиль. Утім, чи не головною причиною завзятої активності виявилась цілком слушна нагода: у березні театр вирушає на гастролі до Зальцбурга (Австрія) та Швайнфурта (Німеччина).
Програма масштабного концертного задуму, розрахована на два симфонічних вечори, включила в себе останні симфонії Петра Чайковського (№5 та №6, «Патетична»), симфонічну поему «Дзвони» (за поезією Едгара Алана По в перекладі К. Бальмонта) для солістів, хору і оркестру Сергія Рахманінова та кантату «Олександр Невський» Сергія Прокоф’єва. Зокрема, перший вечір приємно вразив публіку рідко виконуваним твором С. Рахманінова, котрий у Києві не було чутно добрих шість
(а то й вісім) років, та П’ятою симфонією П. Чайковського.
Насамперед хотілося б відзначити хор у «Дзвонах» (монолітний, щільний і водночас чуттєвий), а також надзвичайну потужність та ліричність струнних і мідних духових груп оркестру у П’ятій Чайковського, котрі продемонстрували зразкову інтонацію, синхронний вишкіл та виняткову диференціацію образної наповненості симфонії. Натомість акустична недосконалість зали оперного театру та деяка незгуртованість дерев’яних духових частково позбавили обидва твори належної соковитості й сили звучання. Тому здавалося, що оркестру забракло дихання (а може й часу, аби стовідсотково підтвердити свою бездоганну репутацію).
Заміна у «Дзвонах» Сергія Рахманінова челести на її синтезований варіант, не здатний передати оригінальну темброву прозорість інструменту, його легкість і повітряність у належному регістрі, навіть дала відчути внутрішній дисонанс у власному сприйнятті музики. А ще пригнічувала на диво невихована публіка, яка по завершенні кожної частини (!) аплодувала й порушувала загальну концентрацію уваги. Відтак перший вечір симфонічної музики видався чимось на кшталт генеральної репетиції, бо, як на мене, на противагу диригенту не всі оркестранти воліли викладатися на повну, можливо зберігаючи сили для монументального «Олександра Невського» Сергія Прокоф’єва та глибоко трагічної «Патетичної» симфонії Петра Чайковського. Концерт залишив по собі неоднозначні настрої і бажання дізнатися «як буде далі». Але для цього принаймні потрібно дочекатися суботи.
У Київській публічній бібліотеці імені Самеда Вургуна відкрили виокремлену книгозбірню українського поета та перекладача тюркських літератур Миколи Мірошниченка (1947—2009). >>
Львів — це місто не лише найароматнішої кави, а й романтичної музичної історії, пов’язаної з Францом Ксавером Моцартом — сином знаменитого австрійського композитора і музиканта-віртуоза Вольфганга Амадея. >>
Поміркувати про поезію Богдана Томенчука найкраще з авторськими строфами: >>
Стартує вже 21 грудня в Харкові, а в Києві пройде 25–27 грудня мініфестиваль «Вертеп Схід». >>
У крайньому романі Стівена Кінга «Голлі» (Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2024) знову немає нічого від класичного іміджу «короля жахів»: ані містики, ні фентезійних істот. >>
Загалом у фільмі є кадри з 16 фільмів Олександра Довженка: переважно художніх і кількох документальних. >>
