Дістанеться на горіхи...

Кілька днів тому в Дніпропетровську проходила подія, аналогів якій за всі роки незалежності нашої держави не було. З іншого боку, і «винаходити велосипеда» ніхто не намагався. Все ж ішлося про продукт, усім нам знайомий. Проте, як виявилося, системно ми його вирощуванням не займалися. Тепер же, коли звідусіль тільки й чути про світову економічну кризу, ентузіасти, чиї лави чимдалі розширюються, намагаються переконувати всіма можливими шляхами у тому, що Україну врятує тільки горіх. Тому й науково–практична конференція на цю тему, поєднана з вельми цікавою виставкою, викликала інтерес неабиякий.

Великі перспективи «вільного» бізнесу

Сама ж історія горіхового руху, якщо можна так висловитися, тільки починається. Його «душа» Володимир Пахно, нині голова ради Української горіхової асоціації, щиросердно зізнається, що почав цікавитися цією темою лише наприкінці 2007 року. Тоді його вразив один із фермерів із Петропавлівського району на Дніпропетровщині, який вирощував горіх. Усе й справді здавалося маленьким дивом: восени посадив горіх, а наступного року вже збираєш урожай. Окрім скороспілості, ця культура ще й холодостійка. А продукти з неї застосовують найширше. І не лише плід, а й листя, навіть деревина. Пахно переконує, що у чаї чи настоянці з молодого листя горіхового дерева вітамінів у сто разів більше, ніж в «еталонної» чорної смородини. Коли ж цей напій додаєш до горілки, то й про похмільний синдром забудеш назавжди. Принаймні у Горіховому клубі, який віднедавна існує у Дніпропетровську, вживають (не для преси) оковиту тільки таку.

Якщо ж говорити про лікувальні можливості горіха, то народній медицині вони відомі добре. Один перелік захворювань, лікуванню яких він сприяє, займе цілу сторінку тексту. Володимир Пахно як яскравий приклад розповів про 94–річного професора з Чернівців, який на семінар до Одеси приїхав поїздом і на фуршеті від інших не відставав. Секрет свого довголіття учений пояснює просто: він з’їдає щодня три–чотири горіхи.

А своїми суто економічними підрахунками на недавній прес–конференції Володимир Пахно присутніх щонайменше приголомшив. Ще б пак — 100 гектарів горіхового саду, за його словами, через 3 — 4 роки даватимуть один мільйон євро доходу. А кубометр деревини горіхового дерева коштує 2,5 тисячі євро. При цьому нестача цілісного горіха у Європі складає десь 100 тисяч тонн. Але, як не дивно, такий бізнес в Україні дотепер «вільний». Отож Пахно з однодумцями і взявся заповнити цю нішу.

Молдовський прорив

Що цікаво, серед усіх держав колишнього Радянського Союзу горіхівництво найкраще розвинене в Молдові. Тільки у 2007 році тут реалізували горіхів на 37 мільйонів євро. І це не дивно. Горіхова програма тут уже давно є загальнодержавною — очолює її сам прем’єр–міністр. Отож завдання з вирощування горіхів доведені до кожного району чи сільради, задіяні сотні фермерів.

Не може не вражати — на сьогодні молдовани експортують свої горіхи до 43 країн і на цьому зупинятися не збираються, запланувавши наростити річне виробництво до 50 тисяч тонн.

Україна за площею більша за Молдавію майже у 20 разів. І нам цих горіхів виробляти слід хоча б 400—500 тисяч тонн. Себто, вдесятеро більше, ніж молдовани. При цьому, ще за даними Інституту харчування Академії наук СРСР, кожна людина повинна споживати не менше 3,6 кілограма горіхів на рік, себто, дві–три штуки щодоби. Неважко підрахувати — 150—180 тисяч тонн вистачить для всіх українців. Решту ж можна буде експортувати — чим ми гірші за сусідів–молдован? При цьому експорт горіхів, за оцінками фахівців, може принести нашій державі більше валюти, ніж торгівля зброєю. Адже вартість продукції, експортованої тільки з одного гектара горіхового саду, за нинішніми цінами складе від 10 до 20 тисяч доларів США.

Найбільший економічний ефект горіхівництва бачиться у південних регіонах нашої держави, де головним природним ресурсом є розвиток зеленого туризму. У деяких селах Буковини, як–от Кельменцях чи Клішківцях, ви побачите замість вулиць зелені тунелі з горіхового дерева, чим справді убивають двох зайців — і ландшафтний дизайн «для душі» запропонують, і врожаї збирають. Та й чим поганий презент на згадку для «зеленого туриста» — глечик добротного селянського вина та корзина з горіхами?

Хліб майбутнього

Як зазначає Володимир Пахно, в Україні культивують загалом три види горіхів — мигдаль (насамперед у Криму) грецький та фундук (ліщиновий). Кожен, певна річ, має свої особливості. Той же всім добре знайомий грецький горіх живе від 400 до тисячі (!) років. Плоди починає давати у 10—12–річному віці, а найбільші врожаї — коли йому вже перевалило за сотню. З одного дерева їх можна зібрати і до 100 кілограмів. Навіть в енциклопедичному словнику Брокгауза й Ефрона йдеться про екземпляри на Кавказі, які у ХIХ столітті приносили до 100 пудів плодів кожен. А на одному плані генерального розмежування володінь Південного берега Криму було позначено гігантський горіх, у якого нараховувалося 16 (!) власників. Кожному належала лише одна гілка, яка переходила за спадковістю. Певна річ, вистачало всім, бо дерево давало понад 100 тисяч плодів щорічно.

Іван Мічурін називав горіхи хлібом майбутнього. І це не гіпербола, бо за вмістом цінних поживних речовин серед плодів вони посідають одне з перших місць. Той же пшеничний хліб вищої якості за енергетичною цінністю ядра горіхів перевищують удвічі. Плоди лише п’яти дерев грецького горіха за виходом олії «затикають за пояс» цілий гектар соняшнику. Їх необхідно вживати всім, але людям похилого віку — особливо, як і тим, хто витримує значні фізичні навантаження чи видужує після важких захворювань та операцій.

Цілющий вплив грецьких горіхів на розумову діяльність було помічено ще в древньому Вавілоні. За словами Геродота, тамтешні жерці їх навіть забороняли їсти плебсу — простим людям, щоб, чого доброго, їхні мізки не стали працювати краще.

У Концепції збільшення виробництва горіхів та продуктів переробки горіхоплідних культур у 2009—2015 роках, розробленій Українською горіховою асоціацією, називається широкий спектр сфер їхнього використання — напої, борошно, емульсії, технічна та ароматична олія, лаки, фарби, мастило, оліфа, парфумерні товари, фармацевтичні препарати, лікарські настоянки та витяжки, меблева та інша технологічна деревина тощо. При цьому ми споживаємо горіхів лише 0,4—1,1 кілограма на людину щороку, в чому поступаємося більшості східноєвропейських країн.

Визначальним фактором, який забезпечить вирішення давно назрілої проблеми, автори Концепції вважають науково обґрунтований перехід від екстенсивної системи вирощування горіхоплідних культур на інтенсивну. При цьому вони наголошують на необхідності розширення сортових насаджень у присадибному секторі до 65 тисяч гектарів, що дозволить створити понад 7,5 тис. додаткових робочих місць. З іншого ж боку, вирощування горіхів називають роботою для лінивих, бо вона має фактично три складові: у перший рік посадити сад, а починаючи з 3–го — тільки збирати плоди та отримувати гроші. При цьому до того, як почати отримувати першу продукцію, міжряддя саду можна використовувати під баштан.

Рентабельність же горіхівництва називають, як у казці, — до 800 (!) відсотків.

Активісти Української горіхової асоціації, яка об’єднала відомих учених, фахівців–практиків, фермерів уже з 21 області України, головний вихід убачають у розробці Національної програми розвитку горіхівництва за прикладом молдован. При цьому звертають увагу на недостатній рівень державної уваги до цієї сфери. Так, компенсація витрат з державного бюджету на створення яблуневого саду складає 82 відсотки, виноградника — 80, а горіхового саду — лише 60. При цьому єдиним експортним товаром є саме горіх.

Проте здаватися перед обставинами члени асоціації не збираються. Адже заявляють про доволі амбітну кінцеву мету запропонованої ними Національної програми — перетворити Україну на провідного постачальника горіхової продукції на світовому ринку.

Що характерно, свої наміри активісти «горіхового руху» відкладати в довгу шухляду не збираються — вже 9 березня нинішнього року на честь 195–річчя з дня народження Тараса Шевченка вони закликають усіх взяти участь у всеукраїнській акції — Весняній толоці з озеленення та благоустрою і закласти сотні гектарів горіхових садів. І при цьому пригадують слова Президента України Віктора Ющенка: «Я не хочу, щоб країна жила легендами — коли їдеш українськими дорогами і бачиш липи, верби, яким за 80 або 90 років, то кажуть, що це або Петро I, або Катерина II, або Сталін посадили. А це покоління що, не може слід залишити?» Рішучість, із якою намагаються братися за справу українські горіхівники, і справді вселяє надію на те, що вони налаштовані зробити дійсністю мало не казку.

ГОРІХОВІ РЕЦЕПТИ

Щоб приготувати сік грецького горіха, необхідно взяти листя, незрілі плоди і навколоплідники рослини та вичавити сік на соковичавлювальній машині. Отриманий продукт перемішують із медом у рівному співвідношенні. Зберігати суміш необхідно у темному прохолодному місці (холодильнику). Приймати суміш соку грецького горіха по одній десертній ложці три–чотири рази на день до вживання їжі у курсі загального очищення організму. Тривалість курсу — три–чотири тижні, потім — семиденна перерва і ще три–чотири тижні приймання суміші.

Ранньою весною рекомендується жувати, попередньо висмоктавши сік, набряклі бруньки грецького горіха, а також листя, яке розпускається, та молоді пагони рослини. Це збагачує організм вітамінами під час весняного авітамінозу, зміцнює ясна та зуби. Окрім того, після жування бруньок, пагонів чи листя дуже добре очищується зубна емаль.

50 грамів перегородок грецького горіха заливають 500 грамами горілки чи 70–відсоткового спирту, настоюють протягом трьох тижнів, періодично струшуючи, проціджують. При атеросклерозі судин мозку і серця, зобі, ішемічній хворобі серця, безсонні, діабеті, розладах кишечнику, нервів приймають від 20 крапель до однієї чайної ложки настоянки на чверть склянки води тричі на день перед уживанням їжі. Корисно додавати до чаю дітям, особливо школярам, і людям похилого віку. Тривалість курсу — один–два місяці.