Решта підтягнуться

Чи зміг би поет зібрати на свої читання палац «Україна»? Якщо там можна було б сидіти на підлозі, схрестивши ноги, на відстані лічених сантиметрів спостерігати, як із його горла ллються вірш за віршем, щоб можна було в якусь мить вигукнути: «А що тоді снилося, поете? Бо нині наснився мені ти...», тоді зал буде вщент заповнений молодими і красивими. У них горітимуть очі, болітимуть від незручного сидіння дупи, а руки не втомлюватимуться аплодувати після кожного вірша. Але хто поету виділить на вечір палац «Україна»? Та й навіщо він йому, коли є книгарні, університети і Могилянка. За два дні презентації книги Сергія Жадана «Ефіопія» його переслухало стільки молоді, що палацу б, зрештою, не вистачило. Чесно зізнаюся, мене аж жаба задавила, що я не народилася хлопцем, що не пишу віршів про риб, пережиток комунізму і растаманів, що біля моїх ніг не сидять красиві дівчата і хлопці й не ловлять кожне моє поетичне слово, що я не мрію про Ефіопію і що не можу таким же голосом прочитати: «Перші вже прийшли. Підтягнуться і решта».

«Коли писав «Ефіопію», про нерастаманів не думав, — каже Жадан, крутячи в руках зелено–жовто–червону збірку. — Але вона має бути цікава і нерастаманам. Це загальнолюдська тематика». Ще б пак, особливо коли чуєш: «На даний момент абонент недоступний. Життя — процес взагалі підступний, так ніби тонеш серед ріки. Смерть твоя — невелика втрата, просто змінюється оператор, й повільно зникають вхідні дзвінки». Та не від Жадана. Він повернувся з Ефіопії, на відміну від листоноші з Амстердама, дістав нормальну афганську траву, повернувся до силаботоніки, за рік написав купу віршів, які прокоментував есеями і тепер начитує нас своїми вхідними римованими словами.

За годину до презентації у книгарні «Є» розібрали весь наклад «Ефіопії». Одна дівчина купила аж три. Сиділа в кутку, виразно жестикулюючи губами, вивчала кожен рядок, а тоді каже: «Тут риб нема. «Марадону» нагадує. Занадто сильно. Аж нецікаво». Жадан не погодився. «Ця романтичніша. Недавно перечитував. Не соромно. За настроєм вона нагадує «Історію культури», якби ті вірші переписати в риму. А найбільше я люблю попередню, себто «Марадону», іронічну і депресивну».

До кінця року Сергій планує видати прозу. А ще поміж тим має намір продовжувати співпрацю з харківською групою «Собаки в космосі», закінчити сценарій для художнього ігрового кіно про зйомки порно, де режисером буде Влад Кузьмін із Пітера. «Це має бути комедія. Можливо, дуже чорна. Зніматимемо в Україні, з харківськими акторами, але за російські гроші», — ділиться Сергій. А ще розмірковує над спільним проектом з Юрком Андруховичем. Тиждень тому Сергій повернувся з Німеччини, де разом із патріархом Бу–Ба–Бу мав творчий вечір. Каже, що німці сприймали на «ура» і ніяк відпускати не хотіли.

А ще Жадану в потязі з Харкова до Києва наснився суд Олеся Ульяненка з Національною комісією з питань захисту суспільної моралі. На своїй презентації він запропонував скинутися хто скільки може для юристів, які відстоюватимуть права письменника в суді після заборони роману «Жінка його мрії». Літературний агент Олеся Ульяненка Юка Гаврилова перший внесок у конверті отримала від журналу «Шо», після чого до кінця презентації в її торбину весь час кидали гривневі купюри.

«Не знаю, чим усе закінчилося, бо провідник розбудив. Може, варто було б проспати Київ, щоб знати, чи починати цю справу», — каже Жадан і кидає в торбу свою двадцятку.

Щось хороше і заманливе з Сергієвої «Ефіопії» вплинуло однозначно, якщо всі у книгарні повірили, ніби в нас «країна, можливо єдина, де сонце свободи не встигло зайти. Де вірять в людину — вільну, розкуту» й скидаються, щоб звести культурні мости.