Руханка для української

«Школи де–юре з українською мовою викладання не є такими де–факто, — йдеться у зверненні громадського руху «Не будь байдужим!» до міністра освіти і науки Івана Вакарчука, що його у День рідної мови школярі передали до Міносвіти. — Це пояснюється тим, що адміністрації загальноосвітніх закладів та вчителі не дотримуються мовного режиму, вживаючи повсякчас російську мову під час перерв, упродовж позакласних заходів, а часто навіть і на уроках. За таких умов у дітей виробляється сумнів щодо придатності української мови для повсякденного спілкування». Тим паче на уроках української літератури діти досі вивчають твори переважно про кріпацтво й злидні, а під час шкільних вечорів слухають радянські пісні, — стверджує виконавчий директор руху Оксана Левкова. Щоб привернути увагу громадськості до цього негаразду, небайдужі в спортивних костюмах і зелених курточках із червоною емблемою руху пробіглися зі зверненням від Будинку вчителя до Міністерства освіти. А на прес–конференції симпатики руху «Не будь байдужим» — Олег Скрипка, письменники Ірен Роздобудько й Анатолій Дністровий, мовознавці — розкрили своє бачення проблеми.

За офіційною статистикою, сьогодні в нашій країні 83 відсотки шкіл — українські. У 1989 році таких було 46 відсотків. Вадим Красноокий із гурту «Mad Heads», який українську вивчив самотужки, минулого року повністю перейшов на українську. І став відчувати мовну дискримінацію. «Російськомовні кияни не готові зробити над собою зусилля і перейти на українську, — каже музикант. — Але більшість із них хоче, щоб їхніх дітей навчили мови в українських школах, і вірять, що так і буде».

Здавалося б, освіта має забезпечити сподівання батьків — платників податків. Утім учителі, виявляється, такі ж «пересічні громадяни», які не люблять робити над собою зусилля. «Коли ми проводили опитування в Києві, одна вчителька поділилася дивним досвідом, — каже доктор філології Лариса Масенко. — Коли вона їде з учнями до Львова, то радить їм розмовляти українською, аби дали кращий готель, а коли подорожують до Криму — то лише російською». Поки батьки мріють, що «добрі тітоньки» навчать їхніх дітей любові до мови, дітлахи втрачають змогу навіть засвоїти основи моральності. «Діти тонко відчувають брехню. Коли вчитель не цінує української мови, але вимушений розмовляти нею на уроці, дитина вчиться дворушності», — переконана письменниця Лариса Денисенко — литовка, яка вивчила українську в 23 роки. Вона вважає, що російськомовні батьки мають іти назустріч своїй дитині. Лише так можна вийти із зачарованого кола дисгармонії й самозневаги.