Валерій Асадчев: Я й сам розчарувався в політиках

— Валерію Михайловичу, на зборах чимало йшлося про розчарування у партіях. Чи є рух «За Україну!» спробою створити альтернативу існуючим партіям?

— Я сказав би по–іншому. Сьогодні не може бути альтернативи рухові «За Україну!». Це поклик самих громадян. Кількість однодумців руху зростатиме. При владі опинилися олігархічні сили, які, поки українські патріоти боролися за утвердження державності, накопичували гроші через махінації. З іншого боку маємо людей, які виступають за Україну. Цей рух іде знизу. Його важко не відчувати. У студентському середовищі — колосальний рух. Молоді люди цікавляться: «Де ми? Ми хочемо мати могутню державу!» Цього року покоління українців, яке народилося вже в незалежній Україні, отримує право голосу. Це вже інші люди.

— А ви впевнені, що ці молоді люди, цей рух ізнизу вибере саме «За Україну!»?

— Хтось же повинен людей згуртувати. Хтось мусить дати напрямок, пояснити ідеї. Якщо ніхто не організовуватиме — знайдуться інші сили, в тому числі й зовнішні, які розчавлюватимуть це проукраїнське середовище.

— Але ж ви — людина партійна...

— Я завжди був рухівцем. Спочатку входив у Народний рух, а коли він розколовся, то приєднався до Української народної партії. Коли склалися певні проблеми з Києвом, я покинув абсолютно всі посади в УНП, але лишився в партії. Бо це моя свідомість, я за покликанням рухівець. Тому я завжди гуртуватимуся навколо тих сил, які виступають за Україну, за українську державність.

— В’ячеслав Кириленко сказав, що люди розчарувалися в партіях, тому доцільно сформувати громадський рух. А вам не здається, що й деякі політики розчарувалися в існуючих системах — партіях, парламентаризмі, тобто в тому, що якраз і називається політикою?

— Я й сам розчарувався в політиках. Але не розчарувався в Україні. Тому нам треба гуртуватися.

— Чи бачите перспективи перетворення цього об’єднання на партію?

— Не бачу доцільності. Коли рух розростеться, структурується — тоді буде видно. А взагалі, найкращий спосіб розколоти організацію — структурувати її і призначити лідера. У руху «За Україну!» таких цілей нема.

— Валерію Михайловичу, громадські рухи — це певною мірою стихійні, не бюрократичні об’єднання. Досить часто вони виступають якраз проти органів влади. Як ви вбачаєте за можливе поєднувати роботу «губернатора» і члена громадського руху?

— Я взагалі категорично не люблю, коли мене називають головою облдержадміністрації. Мені більше подобається вважати себе державним менеджером. А попри посаду, я все–таки громадянин. До того ж, я не люблю дути в щоки і сидіти в президіях.