Навколо «безіменного» ДонНУ

...У польському місті Кракові є Ягеллонський університет, названий іменем святої Ядвіги. Згадана королева, яку пізніше канонізували, свого часу віддала все своє майно на підтримку тодішньої Краківської академії, отож її внесок у становлення університету, де нині йде вже 644–й навчальний рік, переоцінити важко. У цьому ж університеті колись працював і відомий в усьому світі астроном Микола Копернік. Поляки встановили своєму великому землякові пам’ятник біля головного корпусу навчального закладу, однак від того, аби називати його іменем університет, утрималися. Мабуть, насамперед тому, що тут, як прийнято в Європі, ні влада, ні політичні сили ніколи не втручалися у справи тих же вищих навчальних закладів.

«Негативу й супротиву не може бути...»

У вересні минулого року Донецьком пішла гуляти ініціатива щодо перейменування однієї з центральних магістралей обласного центру. Проспект Ілліча з’явилася ідея назвати іменем... Назаровича. Тобто дати йому ім’я уславленого рекордсмена, Героя України Сергія Бубки, чий пам’ятник уже стоїть у місті поблизу спорт­комплексу «Олімпійський». Поки міська влада та городяни чухали потилиці і зважували всі «за» й «проти», ініціатори акції вирішили їх поквапити й навели «залізний» аргумент. Мовляв, змінювати назву проспекту треба якомога швидше ще й тому, бо, може статися, донецькі «націоналюги» назвуть його іменем... Бандери.

Тоді здавалося, що подібна маячня з очевидним політичним забарвленням у своїй абсурдності є унікальною і ніколи не матиме аналогів. Де там! Адже певні політичні сили не збиралися відсиджуватися десь збоку, коли в Донецьку почали подейкувати про ймовірність надання Донецькому національному університетові імені його колишнього випускника, поета, Героя України Василя Стуса. Приміром, колишні випускники ДонНУ вустами керівної в регіоні Партії регіонів запропонували назвати ВНЗ іменем... колишнього першого секретаря Донецького обкому Компартії Володимира Дегтярьова.

Ось так у цілому нормальна ініціатива враз набрала політичного забарвлення, і перипетії навколо неї вийшли далеко за межі області. Зокрема, вже й Президент України Віктор Ющенко дав доручення міністру науки та освіти Іванові Вакарчуку й голові Донецької облдержадміністрації Володимирові Логвиненку розглянути ініціативу «знизу» про надання університету імені Василя Стуса.

А починалося все в грудні минулого року із розповсюдженого серед студентів вищого навчального закладу звернення та зібраних більше 500 підписів тих, хто підтримував таку ідею. Одним із аргументів автори ідеї вважали давню практику «іменних» ВНЗ. «Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Львівський національний університет імені Івана Франка, Східноукраїнський університет імені Володимира Даля...» — йшлося у згаданому зверненні. Крім того, ініціатори «підгадали» й «круглу дату» — наступного року виповнюється 50 років відтоді, як отримав диплом Сталінського педагогічного університету (так тоді звався ДонНУ. — Авт.) майбутній Герой України Василь Стус. «Більшість осіб, які висловилися на підтримку цієї ідеї, — саме зі Сходу, з Донецька, — засвідчив координатор громадської ініціативи щодо надання університету імені Василя Стуса, випускник цього ВНЗ Станіслав Федорчук. — Ми переконані — жодного спротиву чи негативу в ставленні до цього тут просто не може бути...».

«Наше ім’я — національний!»

Василь Стус, який провів у Донецьку дитячі та юнацькі роки, отримав вищу освіту, працював тут (також викладав українську мову ще й у Горлівці. — Авт.), таки заслуговує на увічнення. І дещо в цьому напрямі й справді робиться. Уже створені та діють музеї Василя Стуса в Донецьку та Горлівці, біля входу на філологічний факультет ДонНУ встановлена меморіальна дошка, яка нагадує студентам про відомого випускника, а наприкінці минулого року влада міста нарешті дала «добро» на зведення пам’ятника поетові й громадянину у скверику біля головного корпусу університуту. Тривалий час тутешній осередок «Просвіти» безуспішно переконував «батьків міста» назвати одну з вулиць іменем Василя Стуса. Але навіть на цьому тлі ініціатива про надання ВНЗ імені свого випускника, складається враження, заскочила тутешніх керівників трохи зненацька.

Та вони чітко сформулювали власну позицію. «Мені хотілося б їм сказати: люди добрі, схаменіться! — в притаманній йому манері емоційно відреагував голова Донецької обласної ради Анатолій Близнюк. — Не потрібно робити протистояння в суспільстві, а тут цього більше, ніж здорового глузду». Стриманішим виявився ректор ДонНУ, Герой України Володимир Шевченко, який по–своєму прокоментував «іменну» ініціативу: «Присвоєння імені навчальному закладові — це рідкісне явище. А в нашого університету є своя назва — Донецький. Але, найголовніше, ніхто до адміністрації університету не звертався, ніхто це питання не обговорював і офіційно не ставив».

Не в захваті також і лідер місцевого осередку «Просвіти» Марія Олійник, яка свого часу багато зробила й продовжує робити для увіковічнення в місті та області імені Василя Стуса. На її переконання, донеччани не сприймуть нову назву. «Я думаю, що ця ініціатива така сама, якби сьогодні в Донецьку запропонували назвати університет іменем... Степана Бандери, — припускає заступник голови обласної організації Всеукраїнського товариства «Просвіта». — Сьогодні тільки школярі знають, хто такий Стус, а старше покоління вчилося, коли ім’я і його твори були заборонені».

Не секрет, керівники міста завжди в принципі проти всіляких перейменувань насамперед з «економічних» міркувань (хоча в Донецьку не так давно все ж назвали дві вулиці іменами нині живих Героїв України Юхима Звягільського та Валентина Ландика. — Авт.). Отож і цього разу міський голова Донецька Олександр Лук’янченко зізнався, що не вбачає тут ніякої необхідності. «Яка сьогодні в цьому потреба? — риторично запитував він у вівторок на зустрічі з журналістами. — Яка необхідність витрачати кошти на те, щоб переробляти документи тощо?»

Тим часом на перипетії навколо надання імені Василя Стуса університету нарешті відреагували безпосередньо й студенти цього навчального закладу. Минулого тижня тут відбулася акція «За національний!», у ході якої збиралися підписи студентів, які вважають, що ВНЗ повинен залишитися з нинішньою назвою. Як заявив голова профспілкового комітету студентів та аспірантів ДонНУ Сергій Булавін, надання чийогось імені університету залишається в компетенції студентського самоврядування та трудового колективу. Звернення про те, що більшість студентів і викладачів університету не підтримують ідею стосовно «перейменування», учасники акції адресували Президентові України та міністру науки й освіти.

Далі є!

Аби ще раз чітко висловити позицію щодо перейменування, в ДонНУ провели конференцію студентів, у якій взяли участь представники всіх факультетів ВНЗ. Після двогодинного обговорення ситуації на голосування винесли три варіанти: перший — надати університету ім’я Василя Стуса; другий — присвоїти ім’я Володимира Дегтярьова; третій — залишити нинішню назву. У голосуванні взяли участь 187 студентів — 181 «за» третій варіант.

Інші сторони перипетій стосовно ймовірного перейменування вели себе по–різному. У «регіоналів» вистачило здорового глузду, аби зробити вигляд, ніби це не вони «ляпнули» про необхідність надати ВНЗ ім’я Володимира Дегтярьова. У всякому разі вони більше не педалювали цю ідею. Зате пішли в стрімку контратаку ініціатори надання університету імені Василя Стуса. Спершу звинуватили в, м’яко кажучи, неправді й позбавили слова заступника обласної «Просвіти» і лідера місцевого осередку КУН Марію Олійник. А ректора ДонНУ Володимира Шевченка взагалі вирішили позбавити... звання Героя України. Бо «таке звання носить людина, яка придушила студентську волю щодо присвоєння університету імені поета–дисидента».

Конференція трудового колективу ДонНУ відбулася в четвер у другій половині дня. За збереження нинішньої наз­ви — Донецький національний університет — проголосували 283 делегати і тільки один утримався. «Упевнений, вся ця акція — політичне рейдерство проти університету, нашого колективу і мене особисто, — сказав Володимир Шевченко. — Мені шкода, що це робиться руками наших випускників». Також керманич ДонНУ вкотре переконував, що рішення трудового колективу аж ніяк не означає, що тут «проти» Василя Стуса.

Чи залишиться ДонНУ й надалі «безіменним» — покаже майбутнє. Поки ж відомо, що вже й представники парламентського комітету з питань науки та освіти мають приїхати в Донецька для вивчення цього питання на місці. За таке рішення в четвер проголосували 226 із 436 депутатів. Також очевидно: сьогодні іменам славетних українців–земляків у Донецьку й справді «не везе». Адже налякані примарною «українізацією» тутешні вожді та вождики й досі лякають пересічних донеччан Степаном Бандерою чи тим же Василем Стусом, який, за словами однієї балакучої «регіоналки», «допускал шовіністічєскіє висказиванія».