Чи існував в Україні «забутий жанр»?

Три години в прямому ефірі радіо «Культура» тривало нагородження лауреатів та дипломантів другого конкурсу радіоп’єс «Відродимо забутий жанр». Цю урочисту подію відвідало багато відомих українських акторів: Ада Роговцева, Анатолій Паламаренко, Галина Яблонська, Раїса Недашківська, Лариса Хоролець... Вела програму Наталя Сумська. Актори читали уривки з радіоп’єс лауреатів конкурсу. Відчувалося, що зіркам сцени цікава акторська робота, коли доводиться працювати лише голосом. Там теж є великі можливості для акторського самовираження.

Ті, хто слухав радянське радіо, добре пам’ятають «Театр перед мікрофоном», коли звучали записи спектаклів, які йшли в українських театрах. Ту передачу слухачі загалом любили, хоча спектаклі не адаптувалися для радіо. До студії запрошували акторів, і вони повторювали те, що говорили на сцені. А у світі тим часом ішли повноцінні радіо­драми, створені спеціально для радіо з урахуванням специфіки сприйняття на слух, коли мова героїв, музичне оформлення, побічні звуки — шум моря, сирени автомобілів, телефонні сигнали — додають особливий вимір радіодійству, захоплюють і заворожують.

У жанрі радіодрами працювало багато видатних письменників ХХ сторіччя: Бертольд Брехт, Фрідріх Дюрренматт, Агата Крісті, багато інших. Адаптація Брехтом шекспірівського «Гамлета» до радіо вважається класичною. А в Україні був лише Театр перед мікрофоном.

— А чому так? — запитую я Леонтія Антоновича Даценка, керівника радіо «Культура». До речі, саме він був ініціатором відродження жанру радіодрами.

— У радянські часи існувала цензура для всіх мистецьких продуктів, зокрема й для спектаклів, це загальновідомо. Спектаклі, які йшли на сценах, попередньо розглядалися на колегії Міністерства культури, і лише після того вони могли йти на сцені та звучати в ефірі.

А для радіодрам, очевидно, була потрібна своя ідеологічна «комісія». Її треба було створювати, а це додатковий клопіт. Тому й обмежувалися «Театром перед мікрофоном». Але це вже була репродукція сценічного мистецтва, а ніяк не продукт мистецтва радіодрами.

На початку 90–х, коли з’явилася можливість працівникам радіо побувати за кордоном, я відвідав кілька сусідніх країн і особисто побачив, як багато важить радіодраматургія для радіокампаній Польщі, Словаччини та інших країн. У багатьох країнах мистецтву радіодрами навіть навчають на факультетах журналістики, провадять фестивалі радіоп’єс.

— Фестивалі чи конкурси?

— Фестивалі — це масштабніше дійство, ніж конкурси. А в Україні ми маємо вже другий конкурс радіоп’єс, і це, як на мене, вагомий крок до повноцінного радіо.

Якщо телебачення нерідко буває занадто вульгарним, то українське радіо ще аж занадто цнотливе... У нас, у радіо «Культура», є свій вірний слухач, але нам хотілося б, щоб тих слухачів було більше.

— Радіо слухають, здебільшого, якщо людина перебуває в умовах, коли дивитися немає змоги.

— І слухають частіше FM–радіостанції. Там усе подається в полегшеній, ігровій, стилістиці. Ніби порожніє душа, не будемо повторювати те, про що вже багато сказано. Так воно відбувається в усьому світі. Радіо «Культура» має стати цікавішим, щоб складати конкуренцію FM–станціям. І радіодраматургія має стати основою оновлення українського радіо.

— Для дуже вмотивованої радіоп’єси не так і легко знайти творчу ідею. Гортаючи інтернетні сторінки про радіодраматургію Росії, я побачила блискучу ідею, яку цілком можна застосувати й для українського радіо. Це пародія на відому радіопередачу. В мене відразу виникла думка про пародію на якусь українську популярну радіопрограму. Якщо таку п’єсу буде написано, чи має вона шанс прозвучати на цнотливому українському радіо?

— Безперечно! Будь–яка п’єса, яка зробить радіо «Культура» цікавішим, має шанс отримати заохочення.

ПЕРЕМОЖЦІ

I премія — Маргарита Норець.

II премія — Євгенія Кононенко.

III премія — Наталя Коломієць.