Копайте глибше, я чую — шипить!

Близько 50 мільярдів кубометрів газу щороку, яких нині не вистачає Україні і які доводиться купувати, — ласий шматок, за який ведуть постійну боротьбу дві категорії діячів у нашій державі. Трейдери та деякі політики зацікавлені у «вічному» імпорті та роблять усе, аби «труба» не пересихала, видобувники — в освоєнні родовищ. То ж намагаються застовбити місце над перспективними, з їхньої точки зору, покладами. Не надто вигідний для України газовий договір на наступні десять років останнім часом помітно активізував добувачів. І не лише українських.

«Куплю ділянку над родовищем!»

У нашій країні, за приблизними підрахунками, є чотири «смуги», багаті газом. Це територія Полтавської й Харківської областей, де, власне кажучи, й починалося вітчизняне газовидобування, Львівщина й Івано–Франківщина (частково Буковина), Донеччина–Луганщина, а також шельф Чорного моря. Вони й дають трохи більше четвертої частини від необхідного нам «блакитного палива». Чи можна наростити обсяги видобутку та хоча би пом’якшити залежність від російських енергоносіїв — питання непросте.

«За п’ять років, вкладаючи в галузь 500 мільйонів доларів щорічно, ми зможемо збільшити власний видобуток до 25 мільярдів кубометрів. Через десять років — до 30—35 мільярдів. Навіть зважаючи на економічну кризу, цифра не виглядає захмарною, — розповідає «УМ» президент асоціації «Газові трейдери України» Роман Сторожев. — Тож Україна вже найближчим часом може забезпечити себе власним газом на 40 відсотків».

Попри заяви скептиків, газу в підземних родовищах є чимало. За даними, що ними оперує пан Сторожев, тільки розвіданих запасів нам вистачить, аби повністю забезпечити власні потреби впродовж 70 найближчих років. Хоча може бути й значно більше: дослідження надр, де колись видобували пальне, здатне принести сюрпризи. Геологи стверджують: продовжувати буріння варто навіть поблизу старих, начебто вичерпаних родовищ. Адже газ там є. Щоправда, залягає він глибше. Там, де стара радянська техніка, лише трохи модернізована, виявляється безсилою.

«Маю бажання, але не маю такої змоги!..»

Найбільший видобувник газу в Україні — держава. Дочірні компанії НАК «Нафтогаз України» (найбільша — «Укргазвидобування». — Авт.) торік видали на–гора 19,210 мільярда кубометрів газу. Приватні компанії — решту 11%. Враховуючи, що ліцензії на розробку надр отримали аж 20 компаній, сили виходять зовсім не рівними. Але так здається тільки на перший погляд. Держава, переконані експерти, найближчим часом різко збільшити видобуток не зможе — попри завдання, яке ставить уряд. Планку 19—20 мільярдів кубометрів газу на рік за нинішніх цін на газ на внутрішньому ринку подолати практично неможливо.

«Не варто забувати, що НАК «Нафтогаз України» вже деякий час перебуває в стані технічного дефолту, — розповідає «УМ» незалежний експерт Олександр Нарбут. — І при цьому рівні ціноутворення, який ухвалено на нинішній рік (бюджет компанії фактично заверстано з дефіцитом. — Авт.), вести мову про інвестиції в родовища не доводиться».

Попри грандіозні плани з освоєння чорноморського шельфу, які наша держава не може реалізувати впродовж останніх 17 років (скандал із наданням та відкликанням ліцензії компанії «Венко», скептики стверджують, що саме такий шлях чекає і на китайську компанію, яка нещодавно виявила бажання свердлити у морі), українські ґрунти у вертикальному напрямку досліджують 20 приватних компаній. З них половина — з іноземним капіталом. Щоправда, активно працюють тільки чотири.

Експерти пояснюють: мішки з грошима не приходять до України через складну систему одержання дозволів та дуже не прозорі правила гри. Регулярні публічні скандали з відкликанням дозволу на розробку перспективних родовищ, найчастіше на користь інших компаній, інтереси яких лобіюють певні чиновники, — тому підтвердження. «Нами цікавиться передусім венчурний (спекулятивний. — Авт.) капітал. Серйозний західний інвестор наразі утримується від роботи в Україні», — стверджує Олександр Нарбут.

Заробіток хороший, але «вхід» недешевий

Статистика показує карколомне зро­стання видобутку газу приватними вишками: за десять років у десять разів! Але в абсолютних величинах — це крапля в морі. «До кінця 2009 року ми прогнозуємо 1,5 мільярда кубометрів», — каже Роман Сторожев. Самі ж добувачі демонструють оптимізм, надто — після підписання україно–російського договору про вартість газу. «Вона [газова угода] — потужний стимул для нашої роботи, — стверджує Юрій Лазарєв, керівник українського представництва британської компанії «Регал Петролеум», яка проводить роботи у тому числі й на двох родовищах, що розташовані у Полтавській області. — Тим паче що європейська та внутрішньоукраїнська ціни останнім часом «зближуються»: на Заході вартість газу знижується, а у нас зростає».

Приватні добувачі, якщо у їхньому статутному капіталі менше половини державного, мають право продавати газ промисловим підприємствам за ринковими цінами. Рівень рентабельності газовидобувачів, що експлуатують континентальні свердловини, — таємниця за сімома замками. Олександр Нарбут вважає, що у «докризові» часи вона становила щонайменше сто відсотків. Коли ж гривня почала входити у вільне падіння, прибутки газовидобувних фірм ще зросли. Неофіційні дані підтверджують це. Так, собівартість видобутку тисячі кубометрів газу в західному регіоні рік–півтора тому становила 164 гривні, у східному — 133. Якщо врахувати, що абсолютну більшість газу видобувають на сході, середня собівартість не перевищувала 135 гривень, а гранична вартість продажу була встановлена на рівні 314 гривень.

Щоправда, видобувати підземне пальне — задоволення не з дешевих. «Щоб запустити першу вишку, ми витратили 21 мільйон доларів, — розповів «УМ» Девід Грієр, головний виконавчий директор «Регал Петролеум». — На другу, оскільки ми свердлимо так званим кущовим методом, уже менше — 16 мільйонів». Пан Грієр вважає: витрачені кошти вони повернуть за 2,5 року. Але якщо вартість газу на внутрішньому ринку зросте — а всі експерти у цьому переконані — то цей час скоротиться. Найбільша проблема українських надр, на думку пана Грієра, — їхня важкодоступність. Якщо, наприклад, у Румунії, де також працює «Регал Петролеум», газ можна видобувати на глибині 800 метрів (вартість першої вишки за таких умов становитиме два мільйони доларів. — Авт.), то у нас доводиться бурити до глибини понад п’ять кілометрів. Проте британці готові йти на такі витрати, тому що вважають: газ в українських надрах є, а отже, затрачені фунти стерлінгів окупляться. «Україна та інвестори рано чи пізно зрозуміють, що ці запаси достойні уваги, — стверджують представники «Петролеуму». — Тоді буде серйозна конкуренція за право тут працювати».

А ТИМ ЧАСОМ...

...Експерти стверджують: аби Україна стала цікавою приватним газовидобувачам, необхідні дві умови. Перша — зростання цін на внутрішньому ринку — вже практично виконана. Аналітики стверджують: вартість газу підійшла впритул до 300 доларів, а невдовзі зросте до 400 — об’єктивних факторів, які б стримували цей процес, наразі не існує. Друга умова — рухатися від монополізації ринку видобутку до його лібералізації. Тут своє слово має сказати уряд.

«Існує так звана канадська технологія відновлення відпрацьованих родовищ, — додає уповноважений представник Президента України з міжнародних питань енергетичної безпеки Богдан Соколовський. — Нам пропонували її на міждержавних перемовинах. Щоправда, особливого зацікавлення в Україні вона чомусь не викликала. Складається враження, що у сфері видобутку власного газу існують не тільки економічні, а й інші чинники».

Власний видобуток газу в Україні

Видобувати «блакитне пальне» ми почали в 1924 році, після відкриття запасів у Шебелинці (Харківська область). Стрімкого зростання обсягів видобутку досягли в 1950–х роках.

1960 рік - 14,3 млрд. кубометрів

1965 рік - 39,4 млрд. кубометрів

1970 рік - 60,9 млрд. кубометрів

1975 рік - 68,7 млрд. кубометрів

(історичний максимум)

1980 рік - 56,6 млрд. кубометрів

1985 рік - 42,9 млрд. кубометрів

1990 рік - 28,1 млрд. кубометрів

1991 рік - 24,4 млрд. кубометрів

2001 рік - 18,1 млрд. кубометрів

2008 рік - 21,1 млрд. кубометрів

Скільки газу ми споживаємо?

Газ нині становить 40% всіх енергоносіїв, що їх «спалює» наша держава. До 1955 року споживання дорівнювало видобуткові. З 1955 до 1967 — радянська Україна видобувала більше, ніж їй було потрібно: залишки продавали Польщі, а потім Чехословаччині. З 1977 видобуток зрівнявся з потребою. З 1980 року — утворився дефіцит газу.

1960 рік - 14,5 млрд. кубометрів

1965 рік - 34,8 млрд. кубометрів

1970 рік - 49,6 млрд. кубометрів

1980 рік - 71,8 млрд. кубометрів

1990 рік - 118,8 млрд. кубометрів

(історичний максимум)

2006 рік - 73,9 млрд. кубометрів

За обсягами споживання газу Україна перебуває на десятому місці у світі: після США, Росії, Ірану Канади, Великобританії, Німеччини, Японії, Італії, Саудівської Аравії.

Газова топ–десятка