Коли на факс «України молодої» прийшло повідомлення про акцію охорони вовків, я не сприйняла це серйозно. Економічна криза у розпалі, боротьба з Черновецьким вимотує останні жили, двоногі так дістали, що чотирилапі — просто не на часі. Україна, звісно, — батьківщина слонів (тобто вовків), але щоб аж настільки… Проте це був не жарт і не одноразовий підігрів інтересу. Так працює в Києві еколого­культурний центр, що складається з п’яти постійних працівників та п’ятнадцяти волонтерів, як розповів «УМ» його керівник Володимир Борейко. Офіс у природоохоронців — більш ніж скромний: однокімнатна квартира на Нивках.

А ще Київський еколого–культурний центр таврує ганьбою мисливців, що полюбляють прикрашати домашній інтер’єр відтятими головами ведмедів, зубрів чи косуль. І якщо хтось утомився від пережовування жовтою пресою сімейних скандалів «фронтмена» КПУ Симоненка та бажає дізнатися про життя сильних світу цього і менш інтимні подробиці, він може поцікавитись у екологів, хто з можновладців очолює список зоовбивць. (А географія останнього, до речі, досить широка — «від Кореї до Карелії»). У перелік мисливців увійшли й іспанський король Хуан Карлос І (вбив вісім ведмедів), і колишній віце–президент США Ричард Чейні (полювання на перепелів).

Усього в Києві нараховується 46 заповідних місць, де росте 233 давніх і дуже давніх дерев, розповідає «УМ» Володимир Борейко. Більшість таких місць набули свого статусу саме завдяки ініціативам київського екологічного центру, налогошує він. 60—70 відсотків дерев потребують постійного догляду, ретельного лікування. А ще є й такі зелені красені, якими місто офіційно не опікується — для них Борейко та його однодумці також добиваються природоохоронної «грамоти». Проте з документом чи без нього — дерева ніщо не рятує від рук вандалів. Улюблене заняття городян — знайти та підпалити дупло, з прикрістю каже Борейко.